Памяти киевских трамваев:: Форумы::

ФОРУМ ДАЛЬНИХ СТРАНСТВИЙ
Междугородный транспорт
Оффтопики здесь запрещены
Правила | ЧаВо | Новости ]

Список тем | Создать тему ]

0‒19 | 20‒81 | 82‒101 | 102‒121 ] [ Все сообщения ]

ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [11][Ответить
[20] 2005-05-16 13:34Некое подобие отчета:
http://opexkiev.nm.ru/poezdki/ant_zar/otchet.htm
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [20][Ответить
[21] 2005-05-16 14:51> Некое подобие отчета:
> http://opexkiev.nm.ru/poezdki/ant_zar/otchet.htm?

Маладца!

Одно но:

> Или семафоры? ... Управляются
> они тросиком из здания вокзальчиков

Выпей йаду, управляются они вот такой штуковиной:
http://users.i.com.ua/~narrow/bila_11.jpg
 
ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [21][Ответить
[22] 2005-05-16 15:12> Одно но: > Или семафоры? ... Управляются > они тросиком из
> здания вокзальчиков Выпей йаду, управляются они вот такой
> штуковиной: http://users.i.com.ua/~narrow/bila_11.jpg?

ЭЭЭЭ...
Аччот писался не только для жд-фанов, поэтому так проще обычному населению объяснить ;)
Я хотел в Заречном пойти порассматривать этот механизм, но мне сказали, что автобус на Ровно через 10 минут - я и ушел. А все из-за опоздания кукушки на полчаса :(
 
Я_RRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [21][Ответить
[23] 2005-05-16 21:53Отличный репортаж! Спасибо. Аж самому поехать захотелось.
Кстати, а как осуществлялась посадка в вагоны узкоколейки и что из себя представляли билеты? Сколько было проводников?
 
MaxyRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [21][Ответить
[24] 2005-05-16 23:16на наших УЗшных узкоколейках (Антоновка-Заречное, гайворонские, боржавские) - проезд по пригородным билетам.

Все они считаются пригородными 6ххх поездами (гайворонские пару сезонов назад имели номера 9хх т.е. грузопассажирские, но в грузопассажирских поездах проезд тоже по пригородным билетам).
 
ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [21][Ответить
[25] 2005-05-17 08:41Посадка в вагоны - с обычного перрончика рядом с ширококолейным. Двери открываются вручную, в каждом вагоне по 2 тамбура, куда хочешь - туда заходи. В поезде (при мне из 4 вагонов, бывает 5) работает бригада из 2 проводниц, они и продают билеты переносными кассовыми аппаратами.
Билеты такого же образца, как на Киев-пасс, даже со штрих-кодами, на реверсе - синий лого УЗ. Для сувенира - идеально, ведь на них написаны названия остановок: от Антоновки до Заречного :))) Если надо - могу отсканить. Кстати. видимо, ровенское отделение все пользуется такими пригородными билетами - в Сарнах точно такие же.
 
ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [24][Ответить
[26] 2005-05-17 10:36> Все они считаются пригородными 6ххх поездами (гайворонские
> пару сезонов назад имели номера 9хх т.е. грузопассажирские,
> но в грузопассажирских поездах проезд тоже по пригородным
> билетам). ?

А гайворонские узкоколейные сейчас в ходу?
А то что-то мне узкоколейки страшно понравились :)))
 
SashmanRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [25][Ответить
[27] 2005-05-17 11:25> Для сувенира -
> идеально,
Увы, неидеально. Надписи на термобумаге очень недолговечны, за пару лет они выцветут до нечитаемости, так что скань, пока свежие, и береги от тепла.
Кста, в ДЖД система продажи билетов аналогичнейшая %)
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [26][Ответить
[28] 2005-05-17 12:01> А гайворонские
> узкоколейные сейчас в ходу?

А то...

> А то что-то мне узкоколейки
> страшно понравились :)))?

Это вообще-то заразно :-)
 
ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [26][Ответить
[29] 2005-05-17 12:10Вот завершение моей поезки. Автобусное, но все равно вроде по теме форума? ;)
http://opexkiev.nm.ru/poezdki/ant_zar/otchet_fin.htm
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [26][Ответить
[30] 2005-05-17 13:58> Еще так и не разгаданная местная особенность ? это кресты,
> иногда с надписью, что-то вроде ИТЦЫ, окруженные
> заборчиком, и обвешанные пестрыми лентами. И это в каждом > селе, а в больших ? до трех-пяти штук возле дорог. Наверно,
> какая-то традиция отмечать Пасху?

Эта штука на местном диалекте называется "фигура".
Надпись на самом деле ІНЦІ - Ісус Назарянин, Цар Іудейський, во Львовской области а особенно в Закарпатье может встречаться латинский вариант - INRI (то же самое, только Rex вместо царя).


 
ЖеняRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [26][Ответить
[31] 2005-06-21 22:40Романтика, одгако.. ;)
 
ВыхRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [26][Ответить
[32] 2006-05-11 18:00В сегодняшней ГПК милая статейка на тему сабжа.
 
AMYRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [26][Ответить
[33] 2006-05-11 18:48завтра выложу скан, для тех кто не смогет...
 
OpexRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [26][Ответить
[34] 2006-05-12 11:02Да, статейка, конечно, "ламерская", но в общем ничего...
Мне непонятно, чего автор так пугался переезда по мосту через Стырь...
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [33][Ответить
[35] 2006-05-12 22:54> завтра выложу скан, для тех кто не смогет...

И хде обещанные слайды???
 
алексейRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [34][Ответить
[36] 2006-05-16 22:53> Да, статейка, конечно, "ламерская", но в общем ничего...
> Мне непонятно, чего автор так пугался переезда по мосту
> через Стырь... 

А деды то строили на века. Зря боялся...
 
ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [35][Ответить
[37] 2006-05-17 10:13> > завтра выложу скан, для тех кто не смогет... И хде
> обещанные слайды??? 
Я газетную страницу сохранил. Но как всю полосу отсканировать?
 
MishaRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [35][Ответить
[38] 2006-05-17 11:15Ну сложи её а потом склей, например
 
AMYRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [35][Ответить
[39] 2006-05-17 12:52> > завтра выложу скан, для тех кто не смогет... И хде
> обещанные слайды???

винду переставил, а дров для сканера пока найти не могу
:(( 
 
СтефанRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [35][Ответить
[40] 2006-05-21 02:08Ставь Линукс ;-)
 
AngelПолный оффтоп[Ответить
[41] 2006-05-21 12:19> Ставь Линукс ;-)

Не в тему: если кто знает, как заставить сканер Эпсон 2480 работать по Пингвином, дайте знать, плиз. :(
А то - что не пробывал - не хочет работать. Ответ можно на мыло бросить, чтоб не засорять тему оффтопом.
 
VyacheslavRe: Полный оффтоп [41][Ответить
[42] 2006-05-21 14:01> > Ставь Линукс ;-)
> Не в тему: если кто знает, как заставить сканер Эпсон 2480
> работать по Пингвином, дайте знать, плиз. :(

Судя по всему, последний SANE должен поддерживать

http://www.sane-project.org/sane-mfgs.html#Z-EPSON

 
AMYRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [40][Ответить
[43] 2006-05-22 11:31> Ставь Линукс ;-) 
Да ладно, пока ХРюшку пробую :))
 
AMYRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [33][Ответить
[44] 2006-05-22 11:35> завтра выложу скан, для тех кто не смогет... 

ну вот и завтра наступило, с небольшим опозданием :))

НА БОРТУ «ТРАНСПОЛЕССКОГО ЭКСПРЕССА»

Самую длинную в стране узкоколейную дорогу почему-то невозможно отыскать на картах, но проехаться по ней очень любопытно

Вы помните, когда-то в стране существовала сеть узкоколейных железных дорог? Сегодня эти дороги в подавляющем большинстве своем повсеместно (кроме, может быть, Закарпатья) закрываются, перешиваются и вообще - уходят в прошлое. И все же одна довольно длинная узкоколейная ветка каким-то странным образом сохранилась в самом что ни на есть глухом Полесье, на севере Ровенской области. Забытый богом полторастакилометровый путь подчас является единственной дорогой, связывающей села вдоль белорусской границы с цивилизацией. Места здесь «гиблые»: все больше болота да озера, а из транспорта - конь да телега. Ну и узкоколейный тепловоз, разумеется. Который, если разобраться, тоже конь, только железный.

Взрослая железная дорога
Самая большая загадка железнодорожной ветки Заречное–Антоновка заключается в том, что она совершенно не обозначена ни на каких географических картах. Даже на самых мельчайших, одно- и двухкилометровых. В чем причина, мне непонятно и по сей день. Во всяком случае, фактор стратегической значимости этой магистрали я отбрасываю сразу же. Наверное, эту дорогу засекретили специально для того, чтобы туристов, которых иногда заносит в Заречное, ожидал приятный сюрприз.

Потому что трудно передать удивление человека, обнаруживающего в районном центре, где даже дома обогреваются «буржуйками», станцию, страшно похожую на «Вишенку» или «Яблоньку» киевской Детской железной дороги. Станцию маленькую и совсем игрушечную, такую, что не верится, что это все по-настоящему. Что пути, идущие куда-то через парк, не оканчиваются за городской чертой, а являются на сегодня самой длинной узкоколейной железной дорогой в стране. Не сразу верится и в то, что написано на рельсах: «Год изготовления – 1908». И в то, что вот в этот вагон, до крыши которого можно достать рукой, действительно садятся люди.

Но эта дорога - не детская. Ездят на ней здешние мужественные и плечистые, знающие жизнь и готовые на все люди, гордое имя которым – полищуки. С ними вместе в дорогу в маленьких вагончиках отправляюсь и я.

Воспоминания о махновщине
Движение здесь не самое оживленное. Утром один поезд идет из Антоновки до Заречного. Днем еще один отправляется в противоположном направлении. Вот типажи пассажиров. Мужчины с мешками, в которых визжат поросята. Женщины с кошелками всякой снеди. Парни с велосипедами. Дедушки с папиросами и рваными ватниками. Все это находится в постоянном движении, очень сильно напоминая фильмы о поездах времен гражданской войны. Для полноты картины не хватает только пьяного махновца с наганом на крыше. Это, правда, вполне компенсируется буйством пейзажей вокруг.

Удивительно, но практически нигде вдоль дороги нет никакого жилья. Зато вокруг раздолье природы, вообще нетронутой цивилизацией. Леса, заливные луга с какими-то табунами лошадей. Реже -озера. Где-то приблизительно в таких вот местах должны были бы обитать герои «Лісової пісні». И все – без единого человека! Добраться сюда можно только этим одним поездом по «засекреченной дороге». Да и, по большому счету, красота-то эта – чернобыльская. Во Владимирецком, Заречненском районах очень высокий уровень радиоактивного загрязнения.

Поезд едет с четырьмя вагонами, один из которых отведен исключительно для нужд проводников, и среди пассажиров называется «барским». Железнодорожные проводники, видимо, очень важные персоны в этом составе. Зато у пассажиров узкоколейки есть свое преимущество по сравнению с пассажирами скорых дальних поездов. Им никто не запрещает открыть дверь тамбура и продолжать езду, свесив ноги на улицу и вдыхая свежий воздух. Даже если вы вдруг выпадете из вагона – не беда. На Полесье, как известно, время течет медленнее, чем где бы то ни было, и здешний поезд тоже нетороплив. Его крейсерская скорость тут – 20-25 километров в час. Даже если кому-то придется выпасть, думаю, он сможет догнать поезд бегом.

- А лет пять назад посреди дороги тепловоз сломался, - рассказывает мне очередную байку мой попутчик по имени Павел из села Морочно, - так сутки стояли среди леса, грибы собирали...

Узкоколейка видела и лучшие времена: об этом свидетельствуют хотя бы руины каких-то перегрузочных комплексов, брошенные навсегда на разъездах цистерны, вагоны, дрезины и даже один узкоколейный паровоз. С другой стороны, железная дорога через болота представляет собой чудесный аттракцион, который почему-то не очень популярен среди украинцев. Зато иногда одна столичная фирма организовывает здесь групповые поездки для любителей железнодорожной экзотики из других стран. Правда, несмотря на это, дорога все равно убыточна и до сегодняшнего дня сохраняется в рабочем состоянии все по той же причине: другого пути на «большую землю» для жителей здешних болотистых мест просто нет.

Экстрим реки Стырь
Об истории узкоколейки информацию пришлось собирать по крупицам. Во всяком случае, в двадцатые годы (тогда здешние края находились под польской властью) она существовала - по ней вывозили лес с лесозаготовок. В войну немцы даже чуть-чуть расширили дорогу, сделали ветку до села Кухотская Воля, но, отступая, уничтожили все. У советской власти руки до восстановления железной дороги дошли к концу сороковых, а окончились строительные работы на дороге только к шестидесятым. Но некоторые строения несут на себе оттенок временности до сих пор. Например, въезд на мост через речку Стырь – аттракцион не для слабонервных.

Сам мост, шириной, кажется, не более трех метров, сплошь деревянный и очень длинный. Говорят, что он недавно был отреставрирован, но во всяком случае внешне выглядит довольно дряблым. Река здесь разливается широко, и становится не по себе, когда поезд въезжает на мост не плавно, а какими-то рывками, со скоростью ленивого пешехода форсируя водную преграду на рельсах, проложенных по деревянному настилу и снизу подпертых снова-таки деревянными колодами. Собственно, здесь полная аналогия с подвесными мостами: все вроде и надежно, а идти страшно.

Дорога Заречное-Антоновка однопутная и лишь на больших (по местным меркам, разумеется) станциях есть разъезды. Здесь же на станциях Тиховиж, Локница. Островск, Боровая пассажиров приезжают встречать родственники на телегах, на которые потом будет возложена поклажа и увезена в какие-то «вески», совершенно незаметные из маленьких (наверное, меньших столичного трамвая) вагонов удивительного трансполесского экспресса. Где-то в стороне мы проезжаем культовый полесский поселок Серники, все полторы тысячи населения которого - от новорожденного младенца до местного депутата Верховной Рады – носят одну и ту же фамилию Полюховичи. Станции – это очаги культурной жизни. Здесь выходят машинисты, общаются с народом. Это тот поезд (подобное братание можно наблюдать еще на местных поездах на юге страны), в котором и пассажиры, и машинист знакомы между собой. На некоторых станциях стоят самые настоящие семафоры – какие сегодня можно увидеть разве что в кадрах документальной хроники. Последний такой мы видим перед самым въездом на конечную станцию Антоновку. Здесь маленький вокзал райцентра тоже имеет две платформы: одну узкоколейную, другую -для нормальной колеи. Отсюда можно стартовать на Киев львовским поездом. Но это уже обычный пассажирский состав, полностью лишенный какой бы то ни было узкоколейной романтики...

Николай ПОЛИЩУК, фото автора и с сайта http://users.iptelecom.net.ua/~narrow
"Газета по-киевски" № 102, 11.05.2006

собсно скан, 371 k, правда две фотки я все-таки с сайта вставил
 
Автор статейкипревед[Ответить
[45] 2006-06-02 12:32> > Да, статейка, конечно, "ламерская", но в общем ничего...
> > Мне непонятно, чего автор так пугался переезда по мосту >
> через Стырь...  А деды то строили на века. Зря боялся... 

Хочу в свою защиту сказать, что газетная статья и должна быть такой. А описание моста через Стырь по идее должно было бы заинтриговать читателя. Вряд ли его бы воодушевили несомненно интересные ведущие на этом форуме дисуссии относительно работы семафоров или (на другом форуме) серийных номеров тепловозов
 
MishaRe: превед[Ответить
[46] 2006-06-02 12:40Абсолютно правильно :)))
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [44][Ответить
[47] 2006-06-02 14:41О, вот и афтар подтянулся. Это хорошо, щас мы его поклюем немножко :-)

> Забытый богом полторастакилометровый путь

На самом деле километров - 106.

> Самая большая загадка железнодорожной ветки
> Заречное–Антоновка заключается в том, что она совершенно не
> обозначена ни на каких географических картах. Даже на самых
> мельчайших, одно- и двухкилометровых.

На генштабовских километровках - обозначена.
На километровках, выпускаемых Киевской военной картографической фабрикой, тоже.

> В чем причина, мне
> непонятно и по сей день.

Пачиму афтар верит на слово всему написанному в интернете про отстутствие УЖД на картах и пишет об этом в газету мне тоже непонятно

> Узкоколейка видела и лучшие времена: об этом
> свидетельствуют хотя бы руины каких-то перегрузочных
> комплексов, брошенные навсегда на разъездах цистерны,
> вагоны, дрезины и даже один узкоколейный паровоз

Ну это, осетра-то урежьте :-)
Какие дрезины, какой паровоз? Не угощали ли афтара в вагоне самогоном?

> Здесь
> же на станциях Тиховиж, Локница

Тиховиж и Локница не станции а остановочные пункты

> На некоторых станциях стоят самые настоящие
> семафоры – какие сегодня можно увидеть разве что в кадрах
> документальной хроники. Последний такой мы видим перед
> самым въездом на конечную станцию Антоновку

В Антоновке нет семафора.

> фото автора и с сайта
> http://users.iptelecom.net.ua/~narrow

Да, спасибо за рекламу
 
MaxyRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [44][Ответить
[48] 2006-06-02 15:36>> Самая большая загадка железнодорожной ветки
>> Заречное–Антоновка заключается в том, что она совершенно
>>не
>> обозначена ни на каких географических картах. Даже на
>>самых
>> мельчайших, одно- и двухкилометровых.

>На генштабовских километровках - обозначена.
>На километровках, выпускаемых Киевской военной
>картографической фабрикой, тоже.

>> В чем причина, мне
>> непонятно и по сей день.

>Пачиму афтар верит на слово всему написанному в интернете
>про отстутствие УЖД на картах и пишет об этом в газету мне
>тоже непонятно

Кстати и на продающихся в книжных магазинах схемах железных дорог Украины, антоновская узкоколейка тоже изображена.

Потому поддерживаю предидущего оратора - что автор газетной статьи не должен был так легко верить утверждениям С. Болашенко об отсутствии антоновской узкоколейки на картах.

 
Авдейчик В.В.Re: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [44][Ответить
[49] 2007-05-09 12:10Я родился и вырос в описываемых местах, они действительно, как говорится, забыты Богом, как говорили знаменитые артисты юморного жанра: " Та це ж край свыту". А на картах нет не только УЖД, но и многих селений, например моего родного села Перекалье, почему так не понятно. Я рад что наконец это хоть кого то это заинтиресовало. Возле моста через Стырь в советские времена во врема ледохода взрывали лед, чтоб его не снесло, сейчас этого никто не делает, а он все тамже, так что действительно строили на века.
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [49][Ответить
[50] 2007-05-09 19:51> А на картах
> нет не только УЖД, но и многих селений, например моего
> родного села Перекалье,

Село Перекалье (р.Стырь, протока Речица, 930 жителей на 1986 год, сельсовет) есть на топографических километровках, двухкилометровках, пятикилометровках и даже на пятикилометровке автодорог Украины, продающейся в любом киоске.
 
АлексейRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [50][Ответить
[51] 2007-05-22 23:37> Село Перекалье

Кому же обязано это чудесное село таким названием? Там что, самая большая на Украине станция аэрации?
 
СаняRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [50][Ответить
[52] 2007-05-24 22:18На Поліссі, серед боліт і лісів-і станція аерації:) Фантастика...
 
KrAZRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [50][Ответить
[53] 2007-07-27 11:01Здравствуйте всем!!!
Собираюсь на следующей неделе совершить путешествие на этой узкоколеечке... Не подскажете более-менее точное время ее отправления из Антоновки, чтоб вдруг не припоздать?.... Заранее спасибо за помощь!
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[54] 2007-07-27 11:38http://www.uz.gov.ua/elektrolviv/rovno.htm
 
ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[55] 2007-07-27 15:31Грохнули 663 поезд - теперь страшно неудобно стало туда добираться :(
 
ГостьRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[56] 2007-07-27 22:08ТАК ВОТ!!!!!

Действительно!

А как туда добираться после того как грохнули 663....
 
GregoryRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[57] 2007-07-27 22:56каким образом маршрут обкатан? через Ровно?
 
ОрехRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[58] 2007-07-28 14:17Я ехал туда на 663, потом удобная стыковка с дизелем на Ковель, а через полчаса из Антоновки уходил узкоколейный. Назад - выбирался маршрутками из Заречного, далее как угодно - через Сарны, через Ровно...
А теперь либо на 659 ехать и ночевать в палатке до утра под Антоновкой, либо как-то от Ровно с утра заезжать...
 
ЖетонRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[59] 2007-08-01 18:26Ездил 23 июня сего года. Поездка вышла очень сумбурной, чуть не сорвалась отсюда и все нестыковки. Сначала я столкнулся с проблемой отсутствия графика курсирования 663го поезда. Прочитал что он ходит по нечетным. Ничего подобного! Приметил автобус Киев-Кузнецовск идущий через Сарны. На автобус исхитрился опоздать на пару минут. Пришлось бегать по привокзальной плошади, искать иной транспорт. Нашел маршрутку Киев-Дубровица через Сарны. Влез. Место досталось дополнительное--дощечка между сиденьями посреди прохода--спина и шея сильно возмущались по этому поводу, но делать было нечего... Выехал в 19.00. Ожидаемое время прибытия--02.00. По мере приближения к Ровенской области и наступления глухой ночи небо затянули тучи и начался дождь. Позже он перерос почти в бурю. Водитель езал интересным маршрутом--не через Житомир по трассе, а еще в Киевской области свернул с трассы Киев-Чоп и далее ехал по районным дорогам предсказуемого качества. Стали появляться последствия бури в виде поваленных столбов и обесточенных городков. Прибыли в Сарны около 02.45. Шел дикий дождь. Температура была градусов 12-14 не выше. По прогнозу было 20-22 и я с оглядкой на почти середину лета ничего теплого с собой не взял. Очень зря... Прогноз погоды был на Ровно, куда я в основном и собирался, и факт что в области может быть настолько холоднее как то из моего внимания выпал... Ветер и дождь превратили меня в неопознанное замерзшее существо за пару минут. Когда я приближался к вокзалу свет вырубило уже в Сарнах. Пришлось идти почти вслепую на свет маневровых светофоров. Найдя вокзал, который к счастью был не обесточен, я укрылся в нем. Приобрел билет на ковельский дизель до Антоновки и несколько часов страдал ерундой в зале ожидания, так как выходить на улицу не сильно хотелось... Дождался дизеля, быстро в него переместился. Ехал около 40 минут, по пути любуясь прожекторными светофорами полуавтоблокировки (много где такое сейчас встретишь?). Вылез в Антоновке. Билет до Заречного обошелся в 5 грн. Из здания станции вылез только когда увидел прибывающий на станцию узкоколейный поезд (а хотел же все вокруг обфотать!). С поезда текла вода, как не знаю с чего... Быстро запрыгнул в хвостовой вагон (хотел в головной, но он оказался штабным). Торцевая дверь оказалась запертой--жаль, таких фоток наделать можно бы было... Еще не обрадовало, что вместо стекол в двери тамбура были вставлены стальные листы с отверстиями, фотать через них было нереально. Через мокрые стекла вагона тоже, поэтому немало интересных вещей сфотать не смог(( По пути выяснил, что одна из дверей тамбура лишена замка и издает оглушительные звуки по любому поводу. В вагоне оказался в одиночестве. Проводница немало удивилась наличием у меня заранее купленого билета. В вагоне было ненамного теплее, чем на улице, где-то полчаса я потратил на закрывание форточек и вентиляционных лючков, но вагон был довольно дырявый и холодный воздух с водой проникали куда только можно и нельзя тоже... Пейзажи за окном были довольно однообразные, лес и поле, разве что лес подступал к дороге очень близко, ветки деревьев били по бортам и стеклам вагона... Остановки были очень короткие, не более 10 секунд... Но вот мы остановились посреди леса и стоим. Когда в вагон пришел человек в железнодорожной форме и с сигнальными флажками я у него выяснил, что на пути упало дерево и мы едем назад! Чесно говоря, я уже настолько замерз, что почти обрадовался этому, подумав, что мы едем в Антоновку... Хвостом вперед мы доехали до ближайшей станции, где нас уже ждали лесорубы с бензопилой. Еще минут 20 ехали к месту завала. Тут уже как холодно бы ни было на улице мне пришлось взять фотик и камеру и пойти снять процесс уничтожения дерева. Дерево неизвестого вида (не смог определить) было распилено на фрагменты, аккуратно уложенные по бокам от насыпи. Поехали дальше. Тут я самым пошлым образом заснул и очнулся уже на подъездах к Антоновке. Приехали. Вылез из вагона. Понял, что лучше было не вылазить. Меня буквально спасла одна из проводниц, выделив старую куртку из штабного вагона. Она была весьма потрепаной, но водонепроницаемой, дикий колотун прекратился и я смог твердо держать фотик в руках)) Обфотал входной\выходной семафор и систему управления им, электрожезловые аппараты на станции. Фотик залило водой, удивляюсь, что он это пережил... Билет на обратный путь приобрел тут же, на станции Заречное. Света не было и билет был выписан вручную, на бланке, фигурно обрезанному по тарифной сетке. Хотел сходить в какое-нибудь кафе, но оценив путь до него и погодные условия, решил, что лучше голодный в вагоне посижу... Посидеть не смог, гулял вокруг поезда (спасибо куртке и проводнице)). Загрузился обратно в поезд. Спать уже не тянуло (слава богу), поэтому полпути провисел в тамбуре, любуясь пейзажами через открытую дверь и снимая видео. Увидел легендарный мост, но настолько увлекся видеосъемкой, что забыл его хоть раз сфоткать( Приехал обратно. Заметил странную особенность--дым тепловоза ТУ-2 валил в основном не из выхлопной трубы, а откуда-то из-под тележки. Выяснил у машиниста, что это последствия отстутсвия капремонта--газы прорываються через сточенные поршневые кольца и раздолбанные цилиндры в картер и выходят оттуда через сапун картера. Учитывая что туда прорывался почти весь газ, потерю мощности и топлива решил даже не прикидывать. Но текущий расход топлива оказался 150 л на рейс туда\обратно... Учитывая, что вместимость поезда 160 чел и можно прицепить еще пару вагонов спокойно если надо, то эта цифра оказалсь не такой страшной, как я думал--при полной нагрузке поезд не сильно уступает маршрутке по расходу топлива на человека и идет ненамного медленнее с учетом качества местных дорог (поезд ехал в среднем 35 км\ч, максимум--40). Но особой загрузки я не заметил--человек 15-20, так что об окупаемости речь не идет(((. Приехал назад, сел на дизель до Ровно, там взял билеты на электропоезд повышенной комфортности Луцк--Киев (номер не помню). Билет всунули во 2й класс ничего при этом не спросив. Поезд оказался ЭД9. Интерьер--полный отстой, сиденья вроде удобные, высокие, но не откидываються и стоят группами по 6 лицом друг к другу. При таком раскладе удобно устроиться ну никак нельзя было--обычный дизель и то лучше, честное слово... ЭПК Киев--Винница (ЭР9 после КВР на Киевском заводе кажеться...) намного лучше, там во 2 классе сиденья по автобусному принципу. Да еще и зачем-то всю ночь горел свет на полную мощность. Через пару часов такого издевательства полез в бар, сел пить чай... Приехал в Киев совершенно никакой...
В общем и целом поездка неплохая, но вот погода, а точнее моя втыкливость... Короче планирую съездить еще раз на 2 дня--Антоновка-Заречное и Ровно. Фотки лежат здесь-- http://photo.bigmir.net/folder/1735843/4 Видео есть на аналоговой камере, цифровать и выкладывать в Нет никакой возможности, та и весить будет много(((
 
VyacheslavRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[60] 2007-08-01 20:54З Удрицька до Зарічного чимось дістатися можна?
 
ЖеняRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[61] 2007-08-02 10:00> Через пару часов такого издевательства полез в бар, сел пить чай... Приехал в Киев совершенно никакой...
В общем и целом поездка неплохая, но вот погода, а точнее моя втыкливость...

Жестоко...
 
MaxyRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[62] 2007-08-02 11:51>Приехал назад, сел на дизель до Ровно, там взял билеты на
>электропоезд повышенной комфортности Луцк--Киев (номер не
>помню). Билет всунули во 2й класс ничего при этом не спросив

а там немає сенсу питати, у 849/850 Луцьк-Київ - всі вагони 2-го класу.
 
GregoryRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[63] 2007-08-17 19:05итак, вчера с другом провели покатушки по линии. маршрут: Киев-Ровно, далее на Заречное бусом и назад - на сабже. 4 часов вполне хватило. повезло, что с нами ехала большая международная группа фанатов, так что были фотостопы, в т.ч. и на мосту.
 
GregoryRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [53][Ответить
[64] 2007-08-20 10:33Отчет о поездке:

старт с Киева - поездом 363П "Киев-Ковель" до станции Ровно. Выезд с Киева в 21-20, приезд в Ровно - в 4-49.

Изначально мы планировали ехать с Ровно до Антоновки и оттуда вторым рейсом "Кукушки" (а именно так местные жители называют узкоколейный сабж). В маршрутке "Ровно-Антоновка" нам популярно объяснили, что ездит только первый рейс, и мы отправились в погоню за Кукушкой.

Маршруткой выехали с Ровно в 5-50 (добираться с жд вокзала до авто не очень близко, хорошо что в середине дороги попалась городская маршрутка. Однако такой экстрим совсем не обязателен - см. ниже). Сразу за Ровно - прекрасный вид долины реки Горынь: утренняя дымка стояла стеной.

Этой маршруткой мы доехали до Сарн, где пересели на маршрутку до Заречного. Она идет с Ровно (выезд c Ровно в 6-55, хотя можно выехать и в 6-00). В Сарнах сдали вещи на жд вокзале и сфоткали редкий танк на постаменте.

Приехали в Заречное в 11-00, и успели к прибытию "Кукушки" на жд станцию (где-то 11-07). Естно, зафоткали приезд и маневры тепловоза ТУ2-066. Выхлопы все также прорываются к тележкам, однако за всю поездку никаких проблем с ним не возникло (постучал по дереву).

В составе - 4 вагона Демиховского завода, вместимостью 40 мест каждый. Один вагон - "кондукторский" - он закрывается и раздолбан не так, как остальные. Лавки деревянные, 1,5 местные, поэтому загрузить туда 40 человек довольно напряжно.

Приобрели те самые Заречненские билеты, которые фигурно вырезают ножницами, и отправились в город. В качестве заведения общепита выбрали ресторан "Полесье" на центральной площади. Несмотря на хорошо отремонтированное здание и довольно симпатичный зал, цены там оказались очень даже демократичными: сок, салат, бифштекс и двойная картошка-фри обошлись в 13 грн. с человека. Вот только ничего другого в меню не было. Хотя говорят, есть и другие заведения. У ресторана - вполне солидный супермаркет, где можно хорошо скупиться.

Нашими попутчиками, помимо местного населения (а они уже привыкли к туристам на ужд), была группа железнодорожных фанатов с Австрии. Правда, и нас приняли за португальцев, пока мы не начали разговаривать:). При выезде с Заречного поезд был заполнен где-то на 2/5 (далеко не все ехали до конечной, да и много еще подсаживалось по дороге).

Практически каждая станция сопровождалась фотостопом, так что снаружи наснимали поезд вдоволь. Самый ценной фотостоп - поезд подождал на остановке перед тем самым мостом (деревянный, около 100 м, примерно посреди маршрута). Группа жд фанатом и мы спринтерским темпом перебежали мост и устроили фотозасаду. Съемка удалась, а состав притормозил сразу за мостом, чтобы забрать фотоманьяков (посадка шла на ходу, хотя несколько австрийских фанатов - довольно преклонного возраста - следят за здоровьем, тренируются). У моста - пост путейной службы. А вообще по трассе небольших мостиков по 3-5 метров больше десятка. Правда, уже без перил, но тоже деревянные (довольно интересно их проезжать на открытых площадках или на перехода между вагонами). В целом персонал линии дружелюбен и приветлив к транстуристам.

Прибытие в Антоновкув 18-05, в 18-34 дизель (Д1 - 4-х вагонный ретродизель с европейским дизайном и трехосной передней тележкой) до Сарн (прибытие в Сарны в 19-13). Дальше - дизелем с Сарн до Ровного (отправление с Сарн в 19-40, прибытие в Ровно в 22-01). Дальше - поездом 84Л "Ковель-Одесса" с Ровно до Казатина (билеты берутся в Ровно рано утром при приезде - с Киева билетов нет). Отправление с Ровно в 22-36, прибытие в Казатин в 3-05.

Дальше мы отправились к родственникам в г.Хмельник, а путешествие в Киев можно продолжить поездами: 98 "Львов-Киев" (отправление в 3-38, прибітие в Киев в 6-10, по понедельниках, вторниках, четвергах, пятницах), 50 "Трускавец-Киев" (отправление в 3-47, прибітие в Киев в 6-16), или позже - поездов с Казатина до Киева достаточно.

Поездка прошла благодаря успешнім логистическим расчетам моего друга, а также своевременной коррекции маршрута в Ровно (погоня за Кукушкой). Ожидание следубющего поезда составляло около получаса, что достаточно при возможных опозданиях поездов и для посещения вокзалов.

Поездки Кукушкой в один конец вполне достаточно - ведь 4 часа в общем вагоне ужд - тоже не сахар. А времени рейса вполне достаточно, чтобы оценить пейзажи, ПС и проникнутся духом этого полесского чуда.
 
nadinКиев-Сарны[Ответить
[65] 2007-09-07 22:16Ребята, подскажите, как доехать из Киева до Сарн, часто ли ходят маршрутки и сколько стоит?
 
AMYRe: Киев-Сарны [65][Ответить
[66] 2007-09-08 14:09> Ребята, подскажите, как доехать из Киева до Сарн, часто ли
> ходят маршрутки и сколько стоит? 
с вокзальной площади езлят маршрутки
приходи-находи-спрашивай-едь
только памперс на всякий случай в дорогу возьми
 
bsdRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [48][Ответить
[67] 2007-09-08 14:52> потому поддерживаю предидущего оратора -
> что автор газетной статьи
> не должен был так легко верить утверждениям С. Болашенко об
> отсутствии антоновской узкоколейки на картах.

http://sbchf.narod.ru/04/ant_karta03.jpg - cкан карты масштаба 1:200 000, выпущенной Киевской ВКФ в 1992 году.
На протяжении приблизительно 7 лет она была едва ли не единственным общедоступным источником географической
информации о районе местонахождения узкоколейной железной дороги Антоновка - Заречное. При этом, узкоколейная железная дорога на данной карте обозначена не была.

http://sbchf.narod.ru/04/ant_shema02.jpg - страница из «Атласа железных дорог», изданного в 1993 году. Узкоколейная железная дорога Антоновка - Заречное отсутствует (другие узкоколейные железные дороги «Укрзализныци» в этом атласе были обозначены).
 
bsdRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [48][Ответить
[68] 2007-09-08 14:55Вопрос АП. На странице http://users.i.com.ua/~narrow/ находились фотографии узкоколейной железной дороги Антоновка - Заречное (на мой взгляд, лучшие фотографии по теме УЖД в Сети). К сожалению, сайт часто "висел", и даже когда работал - каждая фотография загружалась за полчаса, поэтому скачать все не удалось.

Теперь сайт закрыт окончательно? Если это так - очень жаль...
 
АПRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [68][Ответить
[69] 2007-09-08 20:58> Вопрос АП. На странице http://users.i.com.ua/~narrow/
> находились фотографии узкоколейной железной дороги
> Антоновка - Заречное (на мой взгляд, лучшие фотографии по
> теме УЖД в Сети)

Спасибо

. К сожалению, сайт часто "висел", и даже
> когда работал - каждая фотография загружалась за полчаса,

Да то не сайт,так,баловство было.
Фотографии не пропадут, будет свободное время, я их куда-нить перенесу...
 
АндрейRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [68][Ответить
[70] 2007-09-21 10:33еду сегодня маршруткой до Сарн. Выезжает в 20-00, точно не знаю когда буду на месте. Но чувствую буду ночевать там или в Антоновке.

А ещё есть маршрутка Киев-Заречное, когда подробно буду знать расписание кукушки, тогда можна будет планировать поездку на этой маршрутке.
 
АвдейчикRe: Антоновка-Заречное - никто не ездил? [68][Ответить
[71] 2007-09-21 18:40Привет всем! Конечно же ездили, и не только, а родились и выросли в этих местах. Мои родители до сих пор проживают по маршруту следования УЖД Антоновка - Заречное в селе Перекалье. Места там действительно красивые, но до недавнего времени, мне казалось, забытые даже самим Богом. Если интересно расписание "кукушки", то с Антоновки она выходит примерно в 6:00, а с Заречного а 11:45. Возникнут вопросы, обращайтесь, спрашивайте, по возможности попробую ответить и помочь. Если есть желание остановиться по маршруту следования "кукушки", устроим.
 
ЖетонRe: Киев-Сарны [66][Ответить
[72] 2007-09-26 23:39>C вокзальной площади
> езlят маршрутки приходи-находи-спрашивай-едь только памперс
> на всякий случай в дорогу
Абсолютно справделиво! С остановками по пути напряженка. А вообще в Сарны много чего идет, я аж удивился. Рекомендую автобус Киев--Кузнецовск через Сарны, (вечерний отправляеться в 19.30) хотя бы потому, что это автобус, а не нечто на колесиках. 
 
АвдейчикRe: Киев-Сарны [66][Ответить
[73] 2007-09-27 18:04Північ Рівненського Полісся – глухий, мало зачеплений сучасною цивілізацією край. Сюди можна доїхати кіньми, автомобілем підвищеної прохідності або найдовшою в Європі вузькоколійною залізницею Антонівка—Зарічне. Ця залізниця – унікальне, в чомусь навіть культове місце. Не позначена на більшості карт цього регіону, вона тим не менше відома німцям, датчанам та полякам, які неодноразово приїздили сюди на екскурсії в останні роки, а в Інтернеті вузькоколійці присвячено декілька сайтів у Росії, Білорусі, Україні. Майже столітні рейки, шпали, покладені у сімдесяті роки минулого століття, старі вагони, рідкісний тепловоз, семафори, мабуть єдиний в Європі стометровий залізничний міст… з дерева. А навколо тягнуться нескінченні ліси, болотяні нетрі, іноді між ними трапляються блакитні плеса озер, сині нитки річок, села чи маленькі хутірці. Це своєрідна поліська машина часу, яка перенесе вас на століття назад. Вузькоколійку на території сучасних Володимирецького і Зарічненського районів Рівненщини проклали наприкінці ХІХ століття. Тоді біля західних кордонів Російської імперії відбувалося масове будівництво подібних доріг для перевезення різноманітних вантажів, насамперед промислового лісу. Переживши першу Світову війну і численні зміни урядів, залізниця опинилася у складі Польщі, де також активно використовувалась. Під час Другої світової війни нею їздили і возили вантажі німці. Після війни дорогу відновили, вона знову активно використовується у мирних цілях. Нею возять до “великої” залізниці Сарни - Ковель продукцію зарічненських підприємств, овочесушильного заводу села Островськ, ліс. У зв’язку з важкодоступністю цієї місцевості для автомобільного транспорту вузькоколійну залізницю починають використовувати і для пасажирських перевезень. З часом, у 70-90-х роках минулого століття, більшість вузькоколійних залізниць у зв’язку з нерентабельністю, економічною кризою були закриті. На місці одних проклали стандартну колію шириною півтора метра (замість сімдесяти п’яти вузькоколійних сантиметрів), інші назавжди відійшли в минуле. Сьогодні в Україні лишилось, крім рівненської, ще три діючі пасажирські вузькоколійки (дві у Закарпатті та одна на Вінниччині), декілька таких доріг все ще функціонує у Європейській частині Росії, Казахстані. У Європі подібні залізниці, які збереглися діючими до нашого часу, використовуються з екскурсійною метою, там навіть створена Європейська федерація туристичних і музейних залізниць. А, наприклад, у Латвії 33-кілометрова вузькоколійна залізниця Гулбене-Алуксне оголошена культурною пам’яткою національного значення.
А ось найдовша в Європі вузькоколійна залізниця протяжністю 106 кілометрів внесена в усі спеціалізовані міжнародні довідники і енциклопедії, яка є музеєм залізничної справи під відкритим небом, до того ж проходить мальовничим, мало зміненим цивілізацією Поліссям з численними озерами, річками, архаїчними селами, сьогодні під загрозою закриття. Підприємства Заріччя і сіл Зарічненського району, які давали заробіток і вантажопотік залізниці у попередні роки, нині не працюють, а ціни на квитки не дають можливості вийти хоча б на нульовий рівень рентабельності. Туристичні групи з-за кордону приїздять рідко і нерегулярно, адже туристична розкрутка з українського боку практично відсутня. Хоча поки залізниця діє, є надія. “Нас успішно закривають останні 20 років, і все ніяк не закриють”, - сміються працівники залізниці. В останні кілька років місцева влада, зацікавлена у пожвавленні туризму у цьому економічно слаборозвиненому поліському регіоні, виділила певні кошти на випуск буклета про залізницю у друкованому і електронному варіантах, поступово вузькоколійку починають презентувати на туристичних ярмарках у Рівному. Навіть ходять чутки, що незабаром сюди привезуть декілька капітально відремонтованих вагонів спеціально для залізничних туристів.Станція Антонівка, сьома ранку. До перону підійшов дизель “Ковель—Сарни”, з якого вийшли пасажири. Давши гудок, дизель поїхав. В десяти метрах від широкої колії прокладені вузькі, наче іграшкові рейки. На пероні лежать хрюкаючі мішки з поросятами, клунки, кошики, баули. Підкочується маленький старий тепловоз з чотирма вагонами, люди ідуть “на штурм” потяга. Всередині вагони старі, з дерев’яними лавками для сидіння, у тамбурах встановлені пічки-буржуйки для обігріву зимою. Потяг рухається і набирає “крейсерську” швидкість 30-40 кілометрів на годину. Пасажири – в основному місцеві жителі, які їдуть або додому, або збирати гриби. Ми ж у раритетному потязі просто шаленіємо від радості і, користуючись відкритістю всіх дверей, ходимо між вагонами, сидимо на сходинках, як на лавці. Дехто навіть вилазить на дах вагона і їде, милуючись краєвидами, і уявляє себе чи то ковбоєм, чи то солдатом Першої світової війни.
А милуватись є чим. Осіннє Полісся в теплий сонячний вересневий день надзвичайно гарне. Практично відразу за Антонівкою починаються ліси, на невеликій швидкості можна навіть розгледіти, які гриби тут ростуть чи сліди яких диких тварин відбилися на піску. Час від часу ліс переривається болотами, справжньою трясовиною, де росте осока, поодинокі берези, кущі. Просто дивуєшся, як у цьому царстві комарів, журавлів та диких кабанів можна було прокласти хай навіть і вузькоколійну, та все ж залізницю. Потяг робить кілька зупинок, зокрема у райцентрі Володимирці, де станція – звичайна сільська дерев’яна хата. В основному ж зупиняємося серед лісу, де лише лісові стежки, які сходяться до колії, видають зупинку.
Минаємо кілька сіл (Воронки, Хіночі, Біле), раптом потяг сповільнює і без того нешвидку ходу. Попереду унікальна споруда, стометровий дерев’яний залізничний міст через Стир. Стир тут широкий, його мутні води несуться досить швидко, тож обережність не зайва. На мосту помічаємо кілька великих бочок з водою на випадок пожежі. Наступна зупинка – велике село Борове, біля станції прямо в полі розташований ринок, своєрідний місцевий Сорочинський ярмарок, на який і прямують більшість пасажирів потяга. Тут продають все – від ниток і голок до коней. Минувши Борове, потяг знову заглиблюється у лісову глушину. Знову зупинка, з'ясовуємо, що це село Перекалля, але навколо тільки ліс і лише в далині поодиноко виглядають хатинки місцевих жителів. Нарешті, станція Острівськ, 75-й кілометр вузькоколійки. Ми сходимо і оглядаємо місцеві озера, яких є чотири. На південному березі найбільшого з них, Острівського, розкинулось однойменне село. Озеро велике, чисте, з піщаними пляжами, посередині лісовий острів. На відстані трьох кілометрів від села у глухому лісі знаходяться три великих озера, по дорозі до яких росте безліч грибів, а влітку – ягід. Озера надзвичайно гарні, чисті, а найголовніше – безлюдні. Ми майже не побачили сміття – цього вірного супутника часто відвідуваних людьми місць.
Озерна хвиля плавно накочується на піщаний берег, у воді відбиваються пожовтілі ліси, десь далеко на водному плесі пливе маленький човен, потріскують поліна у багатті. Все це розслабляє, навіює спогади, в голові рояться думки. Ця архаїка, самобутність природи і старої залізниці навіюють образи американських лісів, описаних Фенімором Купером. Здається, що ми першовідкривачі Америки, а з човна посередині озера, дуже схожого на індіанську пирогу, на берег от-от вийде останній з могікан…
Час непомітно спливає, потрібно повертатися. Адже у разі запізнення на зворотний рейс Зарічне—Антонівка добиратися додому буде нічим – регулярного автобусного сполучення у цій поліській тайзі просто не існує. Поспішаємо на станцію, але, не дійшовши до неї кілометр, чуємо позаду гудок і пихтіння тепловоза. Піднімаємо руку і потяг, наче маршрутка, стає серед лісу. Вузькоколійку на території сучасних Володимирецького і Зарічненського районів Рівненщини проклали наприкінці ХІХ століття. Тоді біля західних кордонів Російської імперії відбувалося масове будівництво подібних доріг для перевезення різноманітних вантажів, насамперед промислового лісу. Переживши першу Світову війну і численні зміни урядів, залізниця опинилася у складі Польщі, де також активно використовувалась. Під час Другої світової війни нею їздили і возили вантажі німці. Після війни дорогу відновили, вона знову активно використовується у мирних цілях. Нею возять до “великої” залізниці Сарни—Ковель продукцію зарічненських підприємств, овочесушильного заводу села Островськ, ліс. У зв’язку з важкодоступністю цієї місцевості для автомобільного транспорту вузькоколійну залізницю починають використовувати і для пасажирських перевезень. З часом, у 70-90-х роках минулого століття, більшість вузькоколійних залізниць у зв’язку з нерентабельністю, економічною кризою були закриті. На місці одних проклали стандартну колію шириною півтора метра (замість сімдесяти п’яти вузькоколійних сантиметрів), інші назавжди відійшли в минуле. Сьогодні в Україні лишилось, крім рівненської, ще три діючі пасажирські вузькоколійки (дві у Закарпатті та одна на Вінниччині), декілька таких доріг все ще функціонує у Європейській частині Росії, Казахстані. У Європі подібні залізниці, які збереглися діючими до нашого часу, використовуються з екскурсійною метою, там навіть створена Європейська федерація туристичних і музейних залізниць. А, наприклад, у Латвії 33-кілометрова вузькоколійна залізниця Гулбене-Алуксне оголошена культурною пам’яткою національного значення.
А ось найдовша в Європі вузькоколійна залізниця протяжністю 106 кілометрів внесена в усі спеціалізовані міжнародні довідники і енциклопедії, яка є музеєм залізничної справи під відкритим небом, до того ж проходить мальовничим, мало зміненим цивілізацією Поліссям з численними озерами, річками, архаїчними селами, сьогодні під загрозою закриття. Підприємства Заріччя і сіл Зарічненського району, які давали заробіток і вантажопотік залізниці у попередні роки, нині не працюють, а ціни на квитки не дають можливості вийти хоча б на нульовий рівень рентабельності. Туристичні групи з-за кордону приїздять рідко і нерегулярно, адже туристична розкрутка з українського боку практично відсутня. Хоча поки залізниця діє, є надія. “Нас успішно закривають останні 20 років, і все ніяк не закриють”, - сміються працівники залізниці. В останні кілька років місцева влада, зацікавлена у пожвавленні туризму у цьому економічно слаборозвиненому поліському регіоні, виділила певні кошти на випуск буклета про залізницю у друкованому і електронному варіантах, поступово вузькоколійку починають презентувати на туристичних ярмарках у Рівному. Навіть ходять чутки, що незабаром сюди привезуть декілька капітально відремонтованих вагонів спеціально для залізничних туристів.

В СЕРЦІ ПОЛІСЬКИХ БОЛІТ
Станція Антонівка, сьома ранку. До перону підійшов дизель “Ковель—Сарни”, з якого вийшли пасажири. Давши гудок, дизель поїхав. В десяти метрах від широкої колії прокладені вузькі, наче іграшкові рейки. На пероні лежать хрюкаючі мішки з поросятами, клунки, кошики, баули. Підкочується маленький старий тепловоз з чотирма вагонами, люди ідуть “на штурм” потяга. Всередині вагони старі, з дерев’яними лавками для сидіння, у тамбурах встановлені пічки-буржуйки для обігріву зимою. Потяг рухається і набирає “крейсерську” швидкість 30-40 кілометрів на годину. Пасажири – в основному місцеві жителі, які їдуть або додому, або збирати гриби. Ми ж у раритетному потязі просто шаленіємо від радості і, користуючись відкритістю всіх дверей, ходимо між вагонами, сидимо на сходинках, як на лавці. Дехто навіть вилазить на дах вагона і їде, милуючись краєвидами, і уявляє себе чи то ковбоєм, чи то солдатом Першої світової війни.
А милуватись є чим. Осіннє Полісся в теплий сонячний вересневий день надзвичайно гарне. Практично відразу за Антонівкою починаються ліси, на невеликій швидкості можна навіть розгледіти, які гриби тут ростуть чи сліди яких диких тварин відбилися на піску. Час від часу ліс переривається болотами, справжньою трясовиною, де росте осока, поодинокі берези, кущі. Просто дивуєшся, як у цьому царстві комарів, журавлів та диких кабанів можна було прокласти хай навіть і вузькоколійну, та все ж залізницю. Потяг робить кілька зупинок, зокрема у райцентрі Володимирці, де станція – звичайна сільська дерев’яна хата. В основному ж зупиняємося серед лісу, де лише лісові стежки, які сходяться до колії, видають зупинку.
Минаємо кілька сіл (Воронки, Хіночі, Біле), раптом потяг сповільнює і без того нешвидку ходу. Попереду унікальна споруда, стометровий дерев’яний залізничний міст через Стир. Стир тут широкий, його мутні води несуться досить швидко, тож обережність не зайва. На мосту помічаємо кілька великих бочок з водою на випадок пожежі. Наступна зупинка – велике село Борове, біля станції прямо в полі розташований ринок, своєрідний місцевий Сорочинський ярмарок, на який і прямують більшість пасажирів потяга. Тут продають все – від ниток і голок до коней. Минувши Борове, потяг знову заглиблюється у лісову глушину. Нарешті, станція Острівськ, 75-й кілометр вузькоколійки. Ми сходимо і оглядаємо місцеві озера, яких є чотири. На південному березі найбільшого з них, Острівського, розкинулось однойменне село. Озеро велике, чисте, з піщаними пляжами, посередині лісовий острів. На відстані трьох кілометрів від села у глухому лісі знаходяться три великих озера, по дорозі до яких росте безліч грибів, а влітку – ягід. Озера надзвичайно гарні, чисті, а найголовніше – безлюдні. Ми майже не побачили сміття – цього вірного супутника часто відвідуваних людьми місць.
Озерна хвиля плавно накочується на піщаний берег, у воді відбиваються пожовтілі ліси, десь далеко на водному плесі пливе маленький човен, потріскують поліна у багатті. Все це розслабляє, навіює спогади, в голові рояться думки. Ця архаїка, самобутність природи і старої залізниці навіюють образи американських лісів, описаних Фенімором Купером. Здається, що ми першовідкривачі Америки, а з човна посередині озера, дуже схожого на індіанську пирогу, на берег от-от вийде останній з могікан…
Час непомітно спливає, потрібно повертатися. Адже у разі запізнення на зворотний рейс Зарічне—Антонівка добиратися додому буде нічим – регулярного автобусного сполучення у цій поліській тайзі просто не існує. Поспішаємо на станцію, але, не дійшовши до неї кілометр, чуємо позаду гудок і пихтіння тепловоза. Піднімаємо руку і потяг, наче маршрутка, стає серед лісу.

ДОРОГА ЖИТТЯ НЕ ПОВИННА ЗНИКНУТИ
На зворотному шляху знайомимося з кондукторами, які продають квитки. Для цих жіночок ми екзотика (як і вони для нас), тож заводимо розмову і чуємо цікаві історії та бувальщини про вузькоколійку. Якщо весною доводиться їхати серед наповнених водою боліт, де курличуть зграї журавлів, а потяг часами схожий на корабель, то взимку старенький тепловоз часто глохне десь посеред лісу. Поки доїде підмога, поки з п’ятої-шостої спроби локомотив заведеться, пасажири потяга мерзнуть і милуються пейзажами. А за вікном нерідко можна побачити лосів, козуль, диких кабанів, які звикли до залізниці і часто підходять близько до вагонів, з цікавістю розглядаючи людей. Нерідко на снігу чи піску можна побачити сліди вовків, а якщо пощастить – широкі відбитки рисячих лап.
Ставала зарічненська залізниця і політичним фактором. Під час якоїсь виборчої кампанії один з кандидатів у депутати за власні кошти пустив додатковий нічний рейс, який справно бігав майже місяць, але за три дні до виборів тепловоз зламався. Кандидат, звичайно, депутатом не став. А ще кажуть, що кілька років тому на залізницю приїздила група німецьких туристів похилого віку, які у Другу світову війну воювали у цих місцях. Дідусі з сльозами на очах згадували місця служби. За розмовами три години подорожі непомітно добігають кінця. Кондуктори прощаються з нами і запрошують ще скористатися поліським трамваєм.
Сьогодні вузькоколійна залізниця Антонівка—Зарічне – місце роботи для понад сотні людей у депресивному регіоні та практично єдина можливість для тисяч поліщуків добратися з своїх лісових сіл до Великої Землі. Але у ширшому розумінні – це і діюча історична пам’ятка, частина нашої історії, живий монумент Поліссю і його бідним, але працьовитим і духовно багатим жителям. Якщо не стане залізниці – не стане цілого періоду нашої історії, Полісся втратить частину своєї унікальності і самобутності. Тому, завершуючи цю статтю, я вірю у краще, у те, що вузькоколійка стане воротами для відкриття Полісся та відпочинку іноземних і українських туристів. Вірю в те, що серед прадавніх лісів та глухих боліт між Горинню та Стиром і далі курсуватиме потяг, який ніби зійшов з пожовклих фотографій минулого століття, а його гудок перекликатиметься з трубним кличем журавлів.
Я не являюсь автором статьи, так, для общего обозрения, пусть люди знают, что есть такая красота на Украине. Автору спасибо, приятно читать такие отзывы о своей исторической родине.
 
ОрехRe: Киев-Сарны [66][Ответить
[74] 2007-09-30 11:37Все, что написано - истинная правда. Красиво там чрезвыйчайно, особенно сейчас, наверно, в бабье лето...
Кто не побывает там - не все в жизни увидел :)
 
АвдейчикRe: Киев-Сарны [66][Ответить
[75] 2007-10-01 16:04Согласен, а еще вы бы знали какая в тех местах рыбалка..... :)
 
Алёна Л.Re: Киев-Сарны [66][Ответить
[76] 2008-04-12 12:05Скажу то, что не понаслышке знаю: прожила в тех краях 18 лет. Места там очень красивые! Отдохнуть можно супер! Желающим могу скинуть фото "кукушки" на електронный адрес.
 
Владимир М.[Ответить
[77] 2008-05-21 12:59Вот и сама тема.......про узкоколейку
 
Яркоїздили, ще й як![Ответить
[78] 2008-06-03 17:36швидко, зручно, з комфортом і з хорошою компанією - ось фотозвіт:
http://community.livejournal.com/dobre_poixaly/22458.html

і ще - запрошення приєднатись до поїздки 14-16 червня:
http://community.livejournal.com/dobre_poixaly/71865.html
 
Владимир М.Ну що, поїхали?[Ответить
[79] 2008-08-28 09:41Маршрут: Київ - Зарічне - подорож вузькоколійною залізницею до Володимирця - Біле озеро - Київ

Пропонується така програма:
6 вересня, субота
6:30 виїзд з Києва
13:00 приїзд в Зарічне
14:00 - 17:30 подорож вузькоколійкою
19:30 ночівля на Білому озері (масив Рівненського заповідника)

7 вересня, неділя
відпочинок на озері, екскурсія по Рівненському заповіднику
15:00 виїзд
21:00 приїзд до Києва

Орієнтовна вартість мандрівки - 380 грн
У вартість входить:
транспортне обслуговування
поселення на турбазі (2-місні номери)
екскурсія вузькоколійною залізницею
екскурсія Рівненським заповідником (виїзд вглиб масиву вантажівкою)
святкова вечеря біля вогнища

Для реєстрації потрібно здати завдаток в розмірі 200 грн до 2 вересня!
Контакти:
yarko.kozak@gmail.com
8-067-407-82-32
Ярко

http://community.livejournal.com/dobre_poixaly/91011.html#cutid1
 
Владимир М.Київ - Зарічне - подорож вузькоколійною залізницею до Володимирця - Біле озеро - Київ[Ответить
[80] 2008-09-08 19:22Поїздка у Рівненське полісся залишила багато вражень. Все було дуже цікаво і погода видалася відмінною для відпочинку. Вище вже багато розповідали про вузкоколійку, змін ніяких немає, лише все менше місцевого населення користуються цією залізницею. Виїхали ми із Києва о 6:30 ранку на "спринтері", поїхали варшавкою. Там, де дорога перекрита на ремонтні роботи нам довелося іхати селами, де немає асфальту, лише бруківка http://www.picatom.com/o/SP_A0535-2.html
У Сарнах нас зустрів начальник вузкоколійної залізниці та надалі був нашим гідом.
У Дубровицькому районі аварійний міст через Горинь закрито http://www.picatom.com/o/SP_A0536-2.html і довелося нам скористатися паромом:
http://www.picatom.com/o/SP_A0540-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0549-1.html
ріка Горинь:
http://www.picatom.com/o/SP_A0546-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0542-1.html

У Зарічному ми пообідали у ресторані "Полісся" (борщ з пампушками, каропляне пюре, біфштекс, салат, мін. вода коштували 17 грн.), скупилися у супермаркеті, та о 14 годині відправилися на потязі у глиб полісся:
http://www.picatom.com/o/SP_A0556-2.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0552-2.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0558-2.html

http://www.picatom.com/o/SP_A0562-2.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0563-2.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0564-1.html
спочатку ми сіли у "штабний" вагон, де іздять провідники. Там начальник залізниці нам цікаво розповідав про історію та нинішні часи вузкоколійки, також про мальовничу місцевість. Потім туристи розійшлися по іншим вагонам відчинили двері та посідали на сходинки.
http://www.picatom.com/o/SP_A0615-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0568-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0571-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0575-1.html

http://www.picatom.com/o/SP_A0576-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0578-2.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0583-2.html

http://www.picatom.com/o/SP_A0585-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0586-2.html
станція Острівська:
http://www.picatom.com/o/SP_A0587-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0589-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0593-1.html
Інформація для пасажирів:
http://www.picatom.com/o/SP_A0590-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0591-2.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0592-1.html

http://www.picatom.com/o/SP_A0596-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0601-1.html
переїздимо через Стир:
http://www.picatom.com/o/SP_A0608-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0604-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0606-1.html

http://www.picatom.com/o/SP_A0607-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0603-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0610-1.html

За час поїздки Зарічне - Володимирець ми трішки втомилися. Далі на ст. Володимирець нас чекав наш бус. Подякувавши робітникам залізниці ми відправилися у Рівненський природний заповідник на Біле озеро:
http://www.picatom.com/o/SP_A0619-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0620-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0626-1.html

Чиста прозора м"яка вода Білого озера зняла втому, освіжила, свіже повітря та приємне коливання лісу від легкого вітерця надили сил; а на вечерю на нас чекала смачна рибна юшка, запечена на вогнищі картопля, мисливські ковбаски... цікава розповідь лісника про заповідник.
http://www.picatom.com/o/SP_A0622-1.html болто, де росте журавлина
http://www.picatom.com/o/SP_A0631-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0632-2.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0627-1.html
http://www.picatom.com/o/SP_A0625-1.html
Наступного дня ми купалися, їздили у глиб лісового масиву, у болота, збирали журавлину та брусницю, заїздили до людей, які живуть у лісі без електрики та газу і ведуть натуральне господарство. На Київ ми виїхали після 16-ої години, приїхали близько опівночі. На наступний рік планую поїхати до Білого озера на відпочинок на тиждень.
 
LAENRe: Київ - Зарічне - подорож вузькоколійною залізницею до Володимирця - Біле озеро - Київ[Ответить
[81] 2008-09-09 15:13дякую за фоторепортаж.
жалкую, що не поїхав, але якщо б я повернувся до Києва опівночі, то на пари у понеділок на 9,00 я б явно не встиг :-))
 
0‒19 | 20‒81 | 82‒101 | 102‒121 ] [ Все сообщения ]

Список тем | Создать тему ]


Новое сообщение   [Поддерживаются: <a><b><u><i><tt><pre><s><small><sub><sup>]

Автор:
Электронный адрес:
Тема сообщения:
 Отправлять ответы на указанный электронный адрес

SMForum v1.30 2011-11-16 © Stefan Mashkevich 2002‒2011