Памяти киевских трамваев:: Форумы::

ТРАМВАЙНЫЙ САЛОН
Светские беседы на околотрамвайные темы
Правила | ЧаВо | Новости ]

Список тем | Создать тему ]

0‒19 | 20‒202 | 203‒222 | 223‒243 | 244‒263 | 264‒283 ] [ Все сообщения ]

ЗигфридRe: Креатифф о языках [218][Ответить
[223] 2007-01-24 13:22На 220 - у Криму завжди був конингент православних (ймовірно, найбижчих до українців), і за Кримського ханства також. Контингент вагомий. Їх дуже не любило козацтво і при набігах любило вирізати, як зрадників.
 
VyacheslavRe: Креатифф о языках [222][Ответить
[224] 2007-01-24 14:49> Ниоткуда Россия не выходила. Были варяжские колонии
> славянских земель вдоль Днепра (Киевская Русь) и вдоль
> Волги (Владимирская Русь). Было верховье (Новгородская
> Русь). Пока торговый коридор через Волку от бусурман не
> очистили, Киевская Русь была сильнее, когда очистили,

Скоріше поки бусурмани (хоча на той момент татари ще бусурманами не буди :-) ) не очистили його від конкурентів.

> расцвела Владимирская.
> Кроме того, говорить о преемственности Украины от Киевской
> Руси как-то не с руки, т.к. в конце 13 века славянских
> поселений южнее Киева почти не осталось. Современная
> Украина, точнее, образующая ее центральная часть заселялась
> почти с нуля начиная века с 14-го (конца). Этнографы до сих

Ну, на південь від лінії приблизно Біла Церква - Переяслав - Полтава (чи, можливо, навіть Лубни-Путивль) - Білгород осідлих поселень було небагато і до монголо-татар.

> пор спорят - из западного Полесья или восточного... Но это
> споры другого характера.

Ну так і Київська Русь знаходилась якраз і знаходилась якраз на поліських землях. А якщо брати шляхту, то вона приходила на ці землі здебільшого із західного Полісся (а з нею і озброєні загони і селяни).
 
ДарницькийФЛУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУД!!![Ответить
[225] 2007-01-24 19:36Аб сучасным становішчы беларускай мовы ў Рэспубліцы Беларусь

Беларуская мова – нацыянальная мова беларусаў і тытульная мова Рэспублікі Беларусь – прайшла складаны шлях гістарычнага развіцця, на якім зведала і перыяды росквіту, і перыяды заняпаду. Аднак заўсёды яна заставалася і застаецца сёння важнейшым элементам беларускай нацыянальнай культуры, сродкам зносін і сімвалам нацыянальнай свядомасці беларускага народу.

У XXI стагоддзе беларуская мова ўступіла як дзяржаўная мова Беларусі, як высокаразвітая літаратурная мова, якая паспяхова абслугоўвае ўсе камунікатыўныя патрэбы беларускага грамадства. Сучаснае становішча беларускай мовы, асаблівасці яе функцыянавання ў грамадстве абумоўлены, галоўным чынам, яе развіццём ва ўмовах блізкароднаснага двухмоўя, канкурэнцыі з рускай мовай, якая таксама з'яўляецца дзяржаўнай мовай Беларусі. Працэс пашырэння ўжытку беларускай мовы адбываецца ў гэты час ў розных галінах жыцця грамадства, перш за ўсё, у сістэме адукацыі, галіне культуры, СМІ і іншых.

Канстытуцыя Беларусі і Закон "Аб мовах у Рэспубліцы Беларусь" прадастаўляе грамадзянам краіны права выбару мовы навучання і выхавання. Дзеля забеспячэння гэтага права ў Беларусі дзейнічаюць установы агульнай сярэдняй адукацыі з беларускай, рускай і дзвюма (беларускай і рускай) мовамі навучання. У гэты час амаль 60 працэнтаў усіх устаноў агульнай сярэдняй адукацыі, якіх у Беларусі больш за 4000, ажыццяўляюць навучальны працэс на беларускай мове, 33 працэнты – на рускай і каля 7 працэнтаў на абедзвюх мовах. На беларускай мове ажыццяўляецца выхаваўчы працэс у больш як 40 працэнтах дашкольных устаноў краіны. Акрамя таго, больш за 75 працэнтаў дашкольных устаноў з іх агульнай колькасці вядуць працу поўнасцю на беларускай мове ў асобных дзіцячых групах па выбару бацькоў.

Большасць агульнаадукацыйных школ з беларускай мовай навучання функцыяніруе ў гэты час у сельскай мясцовасці – больш за 80 працэнтаў ад агульнай колькасці беларускамоўных школ. Разам з тым, з канца мінулага стагоддзя назіраецца тэндэнцыя паступовага павелічэння іх колькасці ў гарадах Беларусі: з 2000 года агульны лік такіх ўстаноў у гарадах краіны павялічыўся ў два разы.

Незалежна ад таго, на якой з дзяржаўных моў ажыццяўляецца навучальны працэс у агульнаадукацыйных установах, шэраг дысцыплін выкладаецца выключна на беларускай мове, у тым ліку прадметы па гісторыі і геаграфіі Беларусі. Акрамя таго, усе выпускнікі базавай школы трымаюць у якасці абавязковага экзамен па беларускай мове, выпускнікі сярэдняй школы – на выбар па адной з дзяржаўных моў.

У Беларусі забяспечваецца раўнапраўе пры выбары мовы навучання і выхавання для дзяцей з асаблівасцямі псіхафізічнага развіцця. Навучанне такіх дзяцей ва ўстановах, якія забяспечваюць атрыманне спецыяльнай адукацыі, ажыццяўляецца на беларускай і рускай мовах з улікам пажадання бацькоў. У вучэбным плане гэтых устаноў адводзіцца аднолькавая колькасць гадзін на выкладанне абедзвюх дзяржаўных моў.

Беларуская мова займае належнае месца ў сістэме вышэйшай адукацыі Беларусі. На сённяшні дзень у вышэйшых навучальных установах краіны існуюць створаныя па выбару студэнтаў беларускамоўныя плыні, аддзяленні, вучэбныя групы, якія. Яны дзейнічаюць, у прыватнасці, у такіх буйных установах вышэйшай адукацыі як Беларускі дзяржаўны універсітэт, Беларускі дзяржаўны эканамічны універсітэт, Мінскі дзяржаўны лінгвістычны універсітэт і іншыя. У Беларускім дзяржаўным педагагічным універсітэце імя М. Танка на беларускай мове навучаюцца ў гэты час звыш 3000 студэнтаў. 1200 навучэнцаў атрымліваюць адукацыю на беларускай мове ў Беларускім дзяржаўным эканамічным універсітэце.

Пашырэнне ўжытку беларускай мовы назіраецца і ў галіне культуры. Значную ролю ў гэтым працэсе адыгрываюць дзяржаўныя музеі краіны. Дзякуючы сваёй значнай колькасці (133) і шырокай геаграфічнай распаўсюджанасці (каля 60 філіялаў) дзяржаўныя музеі аказваюць вялікі ўплыў на папулярызацыю нацыянальнай мовы праз экскурсіі, навукова-асветніцкія мерапрыемствы, экспазіцыйныя тэксты. Так, Дзяржаўны музей гісторыі беларускай літаратуры ажыццяўляе дакументаванне літаратурнага працэсу на Беларусі ў шырокім гістарычным кантэксце: ад часоў узнікнення пісьменства да сённяшніх дзён. Вынікам такой працы з'яўляецца фарміраванне унікальных калекцый рукапісаў, рэдкіх кніг, фотаздымкаў, дакументаў беларускіх пісьменнікаў, што мае вялікае значэнне для захавання гістарычнай і культурнай спадчыны Беларусі.

Значную ролю ў працэсе пашырэння выкарыстання беларускай мовы адыгрывае Нацыянальная бібліятэка Беларусі. Адным з прыярытэтных напрамкаў яе функцыянавання з'яўляецца фарміраванне вычарпальна поўнай калекцыі нацыянальнага дакумента. Спецыялісты бібліятэкі рыхтуюць навуковыя, інфармацыйныя, бібліяграфічныя і метадычныя выданні, якія раскрываюць багатую спадчыну беларускіх вучоных, пісьменнікаў, дзеячаў мастацтва, а таксама знаёмяць з новай беларускай літаратурай. Напачатак 2005 года фонд нацыянальных дакументаў, які змешчаны ў галоўнай бібліятэцы краіны, склаў звыш 450 тысяч адзінак захоўвання.

Дзеля садзейнічання пашырэнню сферы выкарыстання беларускай мовы, папулярызацыі твораў беларускай літаратурнай класікі Нацыянальнай бібліятэкай краіны сумесна з ЮНЕСКА ў 2004 годзе быў створаны кампакт-дыск "Літаратурная спадчына Беларусі: XI – сярэдзіна XX стагоддзяў", на якім змешчаны 1400 літаратурных твораў 91 аўтара.

Нацыянальная мова актыўна выкарыстоўваецца беларускімі кінематаграфістамі. Паступова павялічваецца колькасць кінастужак, што здымаюцца на беларускай мове.

Беларуская мова актыўна выкарыстоўваецца ў сродках масавай інфармацыі краіны. Зараз большасць з перыядычных выданняў, якія атрымліваюць субсідыі з дзяржаўнага бюджэту, з'яўляюцца беларускамоўнымі. Сярод іх грамадска-палітычныя, літаратурна-мастацкія, навукова-метадычныя, культуралагічныя газеты і часопісы, а таксама выданні, якія накіраваны на маладзёжную і дзіцячую аўдыторыю.

Беларуская мова актыўна выкарыстоўваецца ў эфіры тэле- і радыёвяшчання. На сённяшні дзень вяшчанне на нацыянальнай мове складае 80 працэнтаў на "Першым нацыянальным канале" Беларускага радыё, тэлеканале "Культура" і радыё "Сталіца". Беларускамоўныя праграмы займаюць значнае месца ў эфіры галоўных тэлеканалаў краіны. Шматлікія перадачы, у тым ліку гістарычныя, культурныя, дзіцячыя, выпускі навін і іншыя выходзяць сёння на беларускай мове. На ёй ажыццяўляецца і рэтрансляцыя шэрага праграм французскага тэлебачання, галоўным чынам мастацкія фільмы і тэматычныя нарысы.

Беларуская мова распаўсюджана і функцыяніруе сёння на ўсёй тэрыторыі дзяржавы. Кожны грамадзянін Беларусі штодзённа атрымлівае інфармацыю на беларускай мове.

Беларуская мова адыгрывае ролю аднаго з найважнейшых фактараў нацыянальнай ідэнтыфікацыі: паводле апошняга перапісу насельніцтва, які адбыўся ў 1999 годзе, беларускую мову ў якасці роднай назвалі больш за 85 працэнтаў беларусаў. Гэта з'яўляецца відавочным сведчаннем іх атаясамлення з беларускім народам, яго культурай і гісторыяй.
 
ЗигфридRe: ФЛУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУД!!![Ответить
[226] 2007-01-26 10:06На 224:
> Скоріше поки бусурмани (хоча на той момент татари ще
> бусурманами не буди :-) ) не очистили його від конкурентів.

"Как ныне сбирается Вещий Олег отмстить неразумным хозарам" (с)
Вещий Олег - бусурман? И зачем местным бусурманам торговые пути Скандинавия-Восток?

> Ну, на південь від лінії приблизно Біла Церква - Переяслав -
> Полтава (чи, можливо, навіть Лубни-Путивль) - Білгород
> осідлих поселень було небагато і до монголо-татар.

Але були. А небагато їх було до кінця 17 сторіччя. Що з того? Колись східновлов'янські поселення виходили до Чорного моря побизу Бесарабії і немало їх було по Криму. Принаймі міста Галац та Брейла фігурують в історії, як Новий Галич та Брилів, а Аккерман знову став Білгородом зовсім недавно. Вся Молдова заселялася нинішнім населенням, як спустошена після монголо-татарської навали.

> Ну так і Київська Русь знаходилась якраз і знаходилась якраз
> на поліських землях.

Київська Русь була щонайменше разів у 5 (а то і 10) більша за Полісся.

> А якщо брати шляхту, то вона приходила на ці землі
> здебільшого із західного Полісся (а з нею і озброєні загони і
> селяни).

І звідки ж на болотях там шляхта взялася? нинішня Брестьска область ще у 30ті рр була диким місцем із поселенням "тутейших", що жили натуральнім господарством і на великий відсоток - збиральництвом. А зі східного могли лише тікати знедолені верстви... Але саме Східне Полісся (я про Стародубщину та південну Смоленщину) заселялося біженцями з Московського царства.
 
VyacheslavRe: ФЛУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУД!!! [226][Ответить
[227] 2007-01-26 14:02> > Скоріше поки бусурмани (хоча на той момент татари ще
> > бусурманами не буди :-) ) не очистили його від
> конкурентів.
> "Как ныне сбирается Вещий Олег отмстить неразумным хозарам"
> (с)
> Вещий Олег - бусурман? И зачем местным бусурманам торговые
> пути Скандинавия-Восток?

Так здається, мова йшла про торговий шлях по Волзі?

> > Ну, на південь від лінії приблизно Біла Церква -
> Переяслав -
> > Полтава (чи, можливо, навіть Лубни-Путивль) - Білгород
> > осідлих поселень було небагато і до монголо-татар.
> Але були. А небагато їх було до кінця 17 сторіччя. Що з
> того? Колись східновлов'янські поселення виходили до
> Чорного моря побизу Бесарабії і немало їх було по Криму.

Про Бесарабію - згоден, але середнє-нижнє Подніпров'я та землі між Дніпром і Доном контролювались кочовими племенами, і з поселеннями там було не дуже.

> Принаймі міста Галац та Брейла фігурують в історії, як
> Новий Галич та Брилів, а Аккерман знову став Білгородом
> зовсім недавно. Вся Молдова заселялася нинішнім населенням,
> як спустошена після монголо-татарської навали.
> > Ну так і Київська Русь знаходилась якраз і знаходилась
> якраз
> > на поліських землях.
> Київська Русь була щонайменше разів у 5 (а то і 10) більша
> за Полісся.

Це рахуючи "білоруські", Новгород і більш пізні "російські" князівства? Бо "українські" князівства - Київське, Чернігівське. Переяславське - стабільно якраз територію українського Полісся. А південний кордон контрольованої території проходив десь по Росі на правому березі Дніпра, і по Сулі - на лівому.

> > А якщо брати шляхту, то вона приходила на ці землі
> > здебільшого із західного Полісся (а з нею і озброєні
> загони і
> > селяни).
> І звідки ж на болотях там шляхта взялася? нинішня Брестьска
> область ще у 30ті рр була диким місцем із поселенням

Яка Брестська? Волинська, Рівненська.
 
СтефанRe: ФЛУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУД!!! [226][Ответить
[228] 2007-01-31 17:48Возвращусь к взятой отсюда:
http://exlibris.org.ua/nakonechny/r18.html

фразе:
“Ми свого імени не зрікаємося, ми є руський нарід і наша мова є руська мова, але щоби ніхто не міг баламутити що наш нарід і московський нарід — то одно — тому ми називаємо себе українцями. Бо ми що іншого, а россіяни, “русскіє” що іншого; наша історія одно, а їх друга”.

Лениво собирался порассуждать на эту тему сам, но обнаружилось, что лет сто назад это уже сделал г-н Шульгин. Его и зацитирую:

Как хотите, господа, а ей же ей эта причина [речь о том, что "москали" украли у "русских" имя, и по этой причине последним пришлось переименовывать себя в "украинцев" — С.М.] странная. Я, допустим, ношу имя Иванова, И вот нашелся какой-то Петров, который тоже объявил себя Ивановым. Неужели это достаточная причина, чтобы я, Иванов, стал называть себя Сидоровым? Где же тут логика?.. [Ч]то мне поможет, если я … этому зловредному похитителю моего имени подарю то, что он сделал, а сам, смирнее овцы, пойду и назовусь каким-то Сидоровым? Ей-же Богу, эта благонравность и смирение совершенно непонятны. А тем более, непонятны, что украинствующие все время твердят, будто они борются за свой народ. Как же борются, когда самое, что есть у народа ценное, его историческое имя, взяли и отдали Чуди, Веси, Мордве и Черемисам.

Для здравомыслящего человека такой способ действия, хотя бы под влиянием самой горькой обиды, совершенно непонятен. В особенности же все это непонятно, когда сообразишь, что Чудь, Весь, Меря и Черемисы (под именем москалей) начали красть наше русское имя еще при Иване Калите, то есть в XIV веке… И вот, слава Тебе Господи, прошло ни много, ни мало четыре с половиной века с лишком, никто на это «именное» воровство не обижался. И только тогда, когда стукнуло 469 лет, наконец кто-то обиделся.


С продолжением цитаты...

Кто же это? Вовсе не мы, а поляки! Поляки обиделись, и вполне естественно, на императрицу Екатерину II. В ответ на разделы Польши, и это тоже совершенно естественно, поляки, в свою очередь, надумали раздел России. Для этого они и изобрели до той поры не существовавший «украинский народ».

... не могу согласиться без проверки: содержащиеся здесь утверждения должны быть подкреплены документально, чего я пока не видел. А вот всё, что сказано до слов "Кто же это?" — чистая логика (за исключением одной фразы об Иване Калите, которую должно быть легко проверить). Изложенная лучше, чем смог бы автор этих строк...
 
VyacheslavRe: ФЛУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУД!!! [226][Ответить
[229] 2007-02-02 19:19Не знаю, куди засунути - засуну сюди.
http://ukrlife.org/main/evshan/moxel.htm

Почав читати - вон, звичайно, упереджене, але цитати цікаві.
 
ДарницькийКхе-кхе... :-)[Ответить
[230] 2007-02-06 14:21http://www.pravda.com.ua/news/2007/2/6/54096.htm

Суперечка Русі з Московією закінчиться перемогою України
Олександр Палій, для УП, 06.02.2007, 13:23

Всі народи у свій час проходили бум уваги до історії. І це природно, адже лише розуміння свого коріння дає народу і державі міцний ґрунт під ногами.

Навіть екс-президент Кучма по-своєму долучився до цієї дискусії: він заявив, що парламент повинен прийняти закон, "який забороняв би історикам в лапках, які пишуть підручники, займатися словоблуддям".

Між тим, сьогодні перед українськими істориками стоїть питання не про її переписування, а навпаки – про очищення української історії від непідтверджених фактів нашарувань брехні.

Цю брехню було цілеспрямовано нав'язано за умов тотального ідеологічного терору, коли імперські історики могли говорити все, що схочуть, а за правдиве слово про українську історію і навіть за просте її вивчення сотні українських вчених поплатилися кар'єрою і самим життям.

Одна з ключових імперських містифікацій – теза про те, що нинішня Росія нібито має якесь відношення до історії Київської Русі, крім того, що окремі її території колись були підконтрольні Києву.

За часів СРСР вперто замовчувався елементарний факт, що за часів Київської Русі, Русь – це виключно територія Центральної України, тобто сучасних Київської, Чернігівської, Житомирської, Сумської, а також частин Вінницької, Черкаської та Полтавської областей.

З кінця XII століття Руссю починає зватися ще й Західна Україна. Доказів цьому така кількість, що радянська історіографія просто не знала, що з ними робити, і видавала в друк "перекази" літописів, а не їхні оригінали.

Що ж стосується літописів, то в них читаємо наступне.

Під 1146 роком: "І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: "Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва".

Коли вигнаний із Київщини Ростислав 1149 року приїжджає до свого батька Юрія Довгорукого в Суздаль, він каже: "Чув я, що хоче тебе вся земля Руська і чорні клобуки".

Згодом літописець додає скаргу Юрія Довгорукого: "Синовець мій Ізяслав, на мене прийшовши, волость мою розорив і попалив, а іще й сина мого вигнав із Руської землі і волость йому не дав, і мене соромом покрив".

Після того, як Ізяслав Мстиславич вчергове вигнав Юрія Довгорукого з Києва, літопис під 1151 роком повідомляє, що син Юрія Андрій Боголюбський "тим часом випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: "Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем".

Про черговий невдалий похід Юрія Довгорукого на Київ літопис під 1154 роком повідомляє: "У тім же році рушив Юрій з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його, якого ж не було ніколи".

Після смерті Київського князя Ізяслава Мстиславича "тої ж зими (1154 року) рушив був Юрій у Русь, почувши про смерть Ізяславову".

1174 року Суздальський князь Андрій Боголюбський, відповідаючи на звернення князів Ростиславичів, сказав: "Пождіте трохи, я послав до братів своїх в Русь. Як мені вість буде од них, тоді й дам відповідь".

Коли суздальського князя Андрія Боголюбського вбили змовники у заснованому ним містечку Боголюбові під Суздалем, його придворний Кузьмин, згідно з літописом, сказав: "Уже тебе, господине, пахолки твої не признають. Не так, як колись, коли купець приходив із Цесарограда, і з інших країв, і з Руської землі..."

Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри (з Володимира-на-Клязьмі) говорили: "Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брати його в Русі".

Під 1175 роком літопис повідомляє: "Того ж року коли оба Ростиславичі сиділи на княжінні у землі Ростовській, роздавали вони були посадництва руським отрокам. А ті велику тяготу людям сим учинили продажами і вірами".

Таким чином, "руські отроки", приведені Ростиславичами з Київщини, чужі на Ростовщині.

Під 1180 роком повідомляється про похід чернігівського князя Святослава Всеволодовича на Суздаль і Рязань: "І тоді спішно приготувалися до бою у війську Святославовім, і Всеволод Святославич уборзі примчав до руських полків зі своїм полком. І тоді рязанські князі втекли, а інших вони побили".

Коли Святослав повертався із Суздалі, літопис повідомляє: "А коли вийшов він із Суздальської землі, то одпустив брата свого Всеволода, і Олега, сина свого, і Ярополка в Русь, а сам із сином Володимиром пішов до Новгорода Великого".

В 1187 року князь Рюрик Київський послав у Суздаль до князя Всеволода сватати його восьмилітню дочку Верхуславу за свого сина Ростислава. Всеволод згодився, дав велике придане і відпустив її "в Русь".

Князь Рюрик справив пишне весілля, якого "несть бувало в Русі", а потім тих, що привезли Верхуславу з Суздалю, "Якова свата і с бояре одпустив ко Всеволоду в Суздаль". Яков "приїхав із Русі (в Суздаль), проводивши Верхуславу, і бисть радість".

1223 року на допомогу українським князям у їхній боротьбі проти монголо-татар послали з ростовським полком Василя Костянтиновича, але він буцімто, не встиг "до них в Русь".

Під 1406 роком у вітчизняному літописі повідомляється, що "Свидригайло... почав много зла з Москвою творити Литовській землі і Русі".

Під 1415 роком повідомляється: "Вітовт, Великий князь Литовський, бачивши, що митрополити, приходивши з Москви в Київ, забирають з святої Софії все, що красно ... і в Московську землю відносять", щоб "не умалялося багатство в землі Руській", наказав обрати свого митрополита.

Таких згадок безліч у літописах, і кожен читач при бажанні може легко знайти ще пару сотень.

Між тим, ніколи в літописі не згадано ані "Суздальської Русі", ані "Заліської Русі", ані "Московської Русі" – усе це пізні вигадки імперських ідеологів. Русь завжди була лише одна – Київська.

Руссю не була не лише Північно-Східна околиця, а й інші підлеглі Києву землі.

У 1147 році, коли чернігівський князь Святослав Ольгович обступив місто Неринськ (у Рязанському князівстві), літопис пише: "У той же час прибігли до Святослава із Русі отроки". Таким чином, і Рязань не є Руссю.

Під 1148 роком літопис повідомляє про обмін дарами між Великим Київським князем Ізяславом Мстиславичем і його братом Ростиславом Мстиславичем, князем Смоленським: "Ізяслав дав дари Ростиславу, котрі од Руської землі і од усіх цесарських земель (тобто земель, підвладних Київському князю Ізяславу, якого часто називали цесарем, на зразок Візантійських імператорів), а Ростислав дав дари Ізяславу, котрі од верхніх земель і од варягів".

Під 1154 роком Київський князь Юрій Довгорукий посилає по свого племінника Ростислава у Смоленськ, кажучи: "Сину? Мені з ким Руську землю удержати? З тобою. Поїдь-но сюди".

1173 року, коли Ростиславичам було запропоновано залишити Київ і навколишні міста Білгород і Вишгород та піти до Смоленська, літопис повідомляє, що "І заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі".

Тож, Смоленськ – це "верхні землі" по Дніпру, які не є Руссю.

Усі ці дані абсолютно чітко й однозначно свідчать про те, що Суздаль і вся Північно-Східна околиця Київської держави, ані Смоленськ, ані Новгород, ані під час перебування під владою Києва, ані після сепарації, не називалася Руссю.

Русь – це територія сучасної Центральної, а з кінця ХІІ століття і Західної України, і ніяк інакше.

Цей факт для вчених – загальновідомий "секрет Полішинеля".

Так, російський вчений Робінсон писав, що "серед усіх випадків вживання поняття "Руська земля" в "Слові о полку Ігоревім" немає жодного, який говорив би за те, що в ньому виражене уявлення автора про всі східнослов'янські князівства".

Інший російський історик Ключевський небезпідставно вважав суздальського князя Андрія Боголюбського першим власне російським князем: "З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену".

Менш добросовісні російські ідеологи довго намагалися створити міф, що нібито столиця Русі "переїхала" з Києва.

Теорія про масове переселення була сформована російським вченим Погодіним, однак навіть за радянських часів була визнана ненауковою.

Річ у тім, що хоча літописи фіксують переселення сотень людей, в жодному з них немає згадки про масове переселення з Русі до Залісся.

Таке переселення досі є бездоказовим і ґрунтується виключно на здогадках, а також на тому факті, що в деяких російських містах (Переяславлі-Заліському, Рязані, Володимирі-на-Клязьмі тощо) назви річок повторюють назви Київщини і Переяславщини – Почайна (в російській мові вона стала "Пучай-рекою", Ручай, Либідь тощо.

Однак, хто здійснив це перейменування – переселенці чи ностальгуючі за Батьківщиною князі – достеменно не відомо.

Насправді нікуди столиця Русі не переїжджала, як не переїжджала й сама Русь. Водночас, у предків росіян внаслідок сепарації від Києва утворилася своя держава – Суздаль, яка потім дістала назву

Залісся, а ще пізніше – Московія.

Ця держава стала для предків росіян, більш актуальною, ніж колишня метрополія. Із бездержавного статусу колишні фіно-угорські колонії Києва перейшли в державний, ще кілька сотень років після того і не помишляючи називатися Руссю.

Цікаво, що й Новгород, з якого нині в Росії намагаються зробити "першу столицю Росії", також не вважався Руссю.

Зокрема, у літописах читаємо, коли 1148 року Великий Київський князь Ізяслав Мстиславич прийшов у Новгород, щоб разом із новгородцями, очолюваними його сином Ярославом, йти на Юрія Довгорукого, київський князь каже новгородцям: "Осе, браття, син мій і ви прислали до мене, що вас ображає стрий мій Юрій. На нього я прийшов сюди, залишивши Руську землю".

Коли того ж року київське і новгородське військо пішло війною на Суздальщину, літопис чітко розділює новгородців і Русь: "І звідтіля послали вони новгородців і Русь пустошити до Ярославля", "І в той час прийшли новгородці і Русь, попустошивши, од Ярославля, і здобичі багато вони принесли".

Отже, новгородці не є русинами – вони новгородці і ніяк інакше.

У літописі за 1141 рік читаємо: "А коли Святослав (Ольгович) утікав із Новгорода йшов у Русь до брата, то послав Всеволод назустріч йому". Тобто Новгород не є Руссю.

Цей факт є досить важливим. Єдину в усьому масиві літописів звістку про якесь інше, не київське походження назви Русь записано в новгородському літописі, де сказано, що "І од тих варягів, приходьків, назвалася Русь, і од них зветься Руська земля; і новгородські люди до цього дня від роду варязького".

Водночас, у більш ранньому Початковому Київському зводі кінця ХІ століття, з якого переписувалися всі ранні повідомлення Новгородських літописів, такого уривку немає.

У самому Новгородському літописі стверджується, що Середня Наддніпрянщина почала зватися Руссю ще до приходу варягів у Новгород, у 854 році.

Ці очевидні неузгодженості дали можливість російському академіку Шахматову довести, що уривок у єдиному списку Новгородського літопису про походження Русі від варягів як і про походження новгородців не від словен і чуді (як воно було насправді), а від тих таки варягів, є дуже пізньою вставкою, зробленою орієнтовно в першій половині ХV століття для зміцнення престижу Новгорода.

Новгородцям було конче потрібно прикласти до себе шляхетне варязьке походження (хоча насправді в Новгороді жили словени й чудь) в ході суперечки за свій статус.

Треба сказати, що лише з кінця XII століття, з часу діяльності князя Романа Мстиславича Західну Україну починають називати Руссю.

Галицько-волинського князя Романа Мстиславича називають "самодержцем усієї Русі", у той час як, скажімо, щодо Андрія Боголюбського літопис повідомляє, що він "хотів бути самовладцем усієї Суздальської землі".

Відтоді всі галицько-волинські князі, продовжуючи цю традицію, називалися князями і господарями "Руської землі" або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений титул "короля Русі" (Rex Russiae). І в XV, і в XVI, і навіть у XVIII столітті у літописах географи чітко розрізняють Московію і Русь (див., наприклад, французьку карту 1754 р.).

У самій Московії терміни "Росия", "Россия" на позначення країни вперше і дуже обмежено почали вживати лише в XVI столітті, з того часу, як в Москві з'являється ідея "Третього Риму", а московські царі починають претендувати на землі України.

Московія перейменувалася за царськими командами 1713 і 1721 років. Етнонім "русский" закріпився і того пізніше – лише наприкінці XVIII століття, коли цариця Катерина II "высочайшим повелением" остаточно наказала московському народові називатися "руськими" і заборонила йому вживати назву "московитяне".

Цікаво, що Московщина взяла для своєї нової назви грецьку транскрипцію слова "Русь", хоча, навряд чи є ще народ, який би взяв назву своєї країни з іноземної мови.

До речі, Україна, як і Московія, теж міняла назву, але тільки один раз, і взяла цю назву з власної мови.

Саме той факт, що Росія, отримавши свою назву в кращому разі в XVIIІ столітті, претендувала на історичний спадок Русі, створений на сімсот років раніше, дав підстави Карлу Марксу стверджувати у своїй праці "Викриття дипломатичної історії XVIII століття", що "Московська історія пришита до історії Русі білими нитками".

Додамо, ця праця Карла Маркса – єдина, що ніколи не друкувалася в СРСР без купюр.

Українці ніколи не визнавали крадіжки імені "Русь". Вже в середині 18 століття в Україні з'являється "Історія русів", яка стверджує однозначно український характер Русі.

Тарас Шевченко у своїх творах жодного разу не застосовує слів "Русь" і навіть "Росія" і завжди пише про "Московщину".

В сучасній українській літературній мові утвердився етнонім "росіяни", у той час як прикметник "руський" залишено для всього давньоукраїнського.

Наостанок треба сказати, що в Русі назвою народу були етноніми "русин" (в знаменитій "Руській правді", княжих грамотах, літописах) і, зрідка, "рус". У літописах рус чи русин – це завжди мешканець Київщини.

Етнонім "русичі" зустрічається лише в "Слові о полку Ігоревім", і, на думку сучасних істориків, в побуті не вживався, а був ознакою високого мовного стилю.

Саме цей етнонім "русин" масово зберігався на Західній Україні до ХХ століття, а подекуди на Закарпатті – й до сьогодні.

Виходячи з усього вищенаведеного, історія Росії має таке ж відношення до історії Русі, як, скажімо, історія Анголи і Мозамбіку до історії Португалії.

Чи історія Індії – до історії Великої Британії. Якби, приміром, сьогодні Росія захотіла перейменуватися на Китай, це зовсім би не означало, що разом із такою нехитрою маніпуляцією вона б отримала у спадок кількатисячолітню китайську історію і культуру.

Сьогодні є підстави чекати, що незабаром, у випадку успішності України, ідеологічна суперечка за історичний спадок Київської Русі, яку протягом останніх півтисячоліття вели Київ і Москва, закінчиться перемогою України.

Причина цього – очевидність аргументів про приналежність Україні спадку Русі. Ці аргументи в наш інформаційний вік не можна ні знищити, ні приховати.

Автор

Олександр Палій, історик, для УП

 
ДарницькийRe: ФЛУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУД!!! [229][Ответить
[231] 2007-02-06 14:23> http://ukrlife.org/main/evshan/moxel.htm

Многа букафф, але цікаво...
 
VyacheslavRe: ФЛУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУД!!! [229][Ответить
[232] 2007-02-06 15:15Ще трохи букаф - але зовсым альтернативна точка зору :-)
http://litvin.org/
 
ДарницькийЖыве Беларусь![Ответить
[233] 2007-02-06 20:21Це НЕ ЗОВСІМ альтернативна точка зору. Так само "Росія погана", вкрала історію, але іншого народу. Хоча - майже нашого.
 
VyacheslavRe: Жыве Беларусь![Ответить
[234] 2007-02-06 21:26Там є і "Хмельницький - поганий " :-)
 
СтефанRe: Кхе-кхе... :-) [230][Ответить
[235] 2007-02-07 06:21Ох-х-х...

> http://www.pravda.com.ua/news/2007/2/6/54096.htm

Перл на перле. Россыпи. Трудновато даже комментировать...

> За часів СРСР вперто замовчувався елементарний факт, що за
> часів Київської Русі, Русь – це виключно територія
> Центральної України, тобто сучасних Київської,
> Чернігівської, Житомирської, Сумської, а також частин
> Вінницької, Черкаської та Полтавської областей.

Да... А вот это:
http://tram.mashke.org/files/mash/ukr/rus1.jpg
http://tram.mashke.org/files/mash/ukr/rus2.jpg
или вот это:
http://tram.mashke.org/files/mash/ukr/rus3.jpg
http://tram.mashke.org/files/mash/ukr/rus4.jpg
разумеется, суть имперские мистификации. Брехня, сфабрикованная по прямому указанию агентов Москвы.

> З кінця XII століття Руссю починає зватися ще й Західна Україна.

А до конца XII столетия, судя по контексту, она называлась Западной Украиной? :-))

> Що ж стосується літописів, то в них читаємо наступне.

Не сомневаюсь, что на даты все читатели обратили должное внимание. Все как на подбор — после 1100 года, т.е. после распада Киевской Руси на удельные княжества. Правда, удивительно, что части распавшегося государства стали называться по-разному? :-)

> 1223 року на допомогу українським князям

В 1613 году советскому царю Михаилу Романову....
Не остроумно, согласен. Но ведь выше применен РОВНО тот же прием — только названия другие.

> Усі ці дані абсолютно чітко й однозначно свідчать про те,
> що Суздаль і вся Північно-Східна околиця Київської держави,
> ані Смоленськ, ані Новгород, ані під час перебування під
> владою Києва, ані після сепарації, не називалася Руссю.

Украинскоправдовский историк жжот. Из написанного во время, когда Смоленск, Новгород и иже с ними не были под властью Киева, он делает абсолютно четкие и однозначные выводы, как они назывались, когда были под его властью. Учитесь, студент! ©
Видимо, следующим этапом будет абсолютно четкое доказательство того, что северо-восточная граница Руси проходила немного северо-восточнее станции Зерново (станция Суземка — это все-таки тоже была Русь).

> Русь – це територія сучасної Центральної, а з кінця ХІІ
> століття і Західної України, і ніяк інакше.

То есть как это "ніяк інакше"? А как же девять губерний, которые Центральная Рада объявила исконно украинскими? Недоработали, г-н Палий!

> Водночас, у предків росіян внаслідок сепарації від Києва утворилася своя держава –
> Суздаль, яка потім дістала назву Залісся, а ще пізніше – Московія.

Московия — что было, то было. Когда она стала называться Россией — это хороший вопрос. Мгновенно устанавливаемо, что не позже 1654 — только не потому, что "воссоединение Украины с Россией", а потому что берите Грушевского "Переяславська умова..." и вникайте в титул Алексея Михайловича, самодержца всей... не-а, не Московии. Шульгин говорит об Иване Калите. Вполне допускаю, что самую малость "подправляет" дату в свою пользу. Истина очень может лежать посередине. Где-нибудь в районе Ивана Грозного?

> Із бездержавного статусу колишні фіно-угорські колонії Києва

Ну наконец-то. Что-то долго уже никто об этом не вспоминал.
Финнам с венграми рассказали? Глядишь, потребуют возврата Суздаля с Ярославлем. Смеху-то будет :-)

> У самій Московії терміни "Росия", "Россия" на позначення
> країни вперше і дуже обмежено почали вживати лише в XVI столітті

Ничего так "очень ограниченно" — в титуле царя... :-)

> московські царі починають претендувати на землі України.

Московские цари бы в гробу перевернулись, прочитав, на чьи земли они, оказывается, претендовали...

> Цікаво, що Московщина взяла для своєї нової назви грецьку
> транскрипцію слова "Русь", хоча, навряд чи є ще народ, який
> би взяв назву своєї країни з іноземної мови.

Румыния, Македония, Кот-д'Ивуар... ну там-то и народа нет, конечно :-)
Да, а в Швейцарии "с иностранного языка" — это значит НЕ с какого?

> дав підстави Карлу Марксу стверджувати у своїй праці "Викриття дипломатичної
> історії XVIII століття", що "Московська історія пришита до
> історії Русі білими нитками".

Что ж, придется искать оригинал. Интересно, Маркса процитировали так же, как обычно цитируют Валуева, или как...

> Тарас Шевченко у своїх творах жодного разу не застосовує
> слів "Русь" і навіть "Росія" і завжди пише про "Московщину".

О! Ему-то, известному своей беспристрастностью ученому-историку, и будем верить. Итак: ни Руси, ни России никогда не было, а была только Московщина. Q.E.D.!
 
ДарницькийRe: Жыве Беларусь! [234][Ответить
[236] 2007-02-07 13:27> Там є і "Хмельницький - поганий " :-)
Бо Україну здав москалям! :-)
 
ДарницькийRe: Кхе-кхе... :-) [235][Ответить
[237] 2007-02-07 13:33Згоден, що це не науковий підхід.
... Але чому в Московській (Володимирській тощо) області деякі географічні назви фіно-угорські?.. :-)
 
СтефанRe: Кхе-кхе... :-) [237][Ответить
[238] 2007-02-07 17:26> Згоден, що це не науковий підхід.

Це вiд початку очевидно, бо iсторiя — не наука ;-)

> ... Але чому в Московській (Володимирській тощо) області
> деякі географічні назви фіно-угорські?.. :-)

Наприклад?
 
СильвестрRe: Кхе-кхе... :-) [237][Ответить
[239] 2007-02-08 16:32Ещё один камешек в огород Стефана. Аргумент насчёт того, что вот в Норвегии вся научная деятельность ведётся на английском, на мой взгляд, не выдерживает критики. По одной причине: русский - не английский, их употребление в международной жизни несравнимо. Ну а согласиться с тем, что люди, которые не в состоянии защитить диссертацию по-украински, имеют больше шансов выучить английский, чем те, кто по-украински защититься может - согласиться с этим я не могу.

При этом не принимается во внимание одна важная деталь: английский для Норвегии - исторически нейтральный язык. Вот если бы в той же Норвегии можно было бы защититься только на датском языке (или только на шведском) - это выглядело бы совсем иначе.
 
СтефанRe: Кхе-кхе... :-) [239][Ответить
[240] 2007-02-08 17:26> Ещё один камешек в огород Стефана. Аргумент насчёт того,
> что вот в Норвегии вся научная деятельность ведётся на
> английском, на мой взгляд, не выдерживает критики. По одной
> причине: русский - не английский, их употребление в
> международной жизни несравнимо.

Именно поэтому, при наличии выбора — на каком языке вести научную деятельность в Украине — лично для меня вопроса не возникает. (Я и пытался. Диссертацию написал на английском от первого до последнего слова, и где-то "в процессе" спросил, нельзя ли будет так и оставить. "В принципе вроде бы можно, но это очень сложно, надо брать специальное разрешение, дополнительные бумаги, ..." Пришлось переводить. Справедливости ради, написание/подача ее на русском не потребовала никаких дополнительных разрешений. Более того, можно было и защищать на русском. Но, заблаговременно узнав, сколько защит из последних двадцати проходило по-русски (ноль) и зная, что на защите будут присутствовать люди, развлекавшиеся подслушиванием под аудиториями и написанием докладных на преподавателей, читавших лекции на неправильном языке — я просто не рискнул. Такая вот самоцензура.) Научные статьи по-русски я принципиально не пишу с 1994 года (спасибо мааасковским редакторам, объяснившим мне, что я не знаю, как писать по-русски научный термин, вокруг которого была построена вся статья). Но...
При наличии свободного выбора только между украинским и русским вступает в игру та же причина — распространенность. Если русский — это "хоть где-то, хоть что-то", то украинский — полная самоизоляция. Может, чуть-чуть лучше норвежского (а может, и нет).

А основной мыслью аргумента было: принцип "научная деятельность должна вестись на государственном языке страны" ни к чему хорошему (если только стране не повезло с государственным языком) не приводит. На Западе это понимают прекрасно, в Украине — или не понимают, или понимают, но не хотят смириться с очевидным.

> При этом не принимается во внимание одна важная деталь:
> английский для Норвегии - исторически нейтральный язык.

Ну здесь мы не договоримся :-)
Ибо если я правильно понял намек, то подразумевается "... а русский для Украины — язык колонизаторов". Мои же языковые речи имеют целью (недостижимой :-) доказать, что "а русский для Украины — не нейтральный, а свой".

P.S. На соседнем форуме мелькало, что украинские пилоты с украинскими же диспетчерами не могут разговаривать по-украински — только по-русски или по-английски. Если кого-то это утешит, то аналогичные проблемы есть и в не менее значительных странах :-) Утверждается, что реальная история:

A Pan Am 727 flight, waiting for start clearance in Munich, overheard the following:
Lufthansa (in German): "Ground, what is our start clearance time?"
Ground (in English): "If you want an answer you must speak in English." Lufthansa (in English): "I am a German, flying a German airplane, in Germany. Why must I speak English?"
Unknown voice from another plane (in a beautiful British accent): "Because you lost the bloody war!"
 
СильвестрRe: Кхе-кхе... :-) [239][Ответить
[241] 2007-02-08 17:45>Ибо если я правильно понял намек, то подразумевается "... а русский для Украины — язык колонизаторов". Мои же языковые речи имеют целью (недостижимой :-) доказать, что "а русский для Украины — не нейтральный, а свой".

Ну, пока что не доказал, но дело не в этом (ярлыконавешивание, Стефан!). Если даже принять, что русский - свой, он много лет (о порядках спорить снова не будем) внедрялся как абсолютно доминирующий, единственно возможный.

>P.S. На соседнем форуме мелькало, что украинские пилоты с украинскими же диспетчерами не могут разговаривать по-украински — только по-русски или по-английски.

What a bloody war did Ukraine lose? Между тем, ещё года 2 назад на главпочтамте в Киеве висели напоминания, что на отправляемых за границу (почта до сих пор пользуется термином "дальнее зарубежье", Польша, в отличие от Таджикистана, является именно таковым) почтовых отправлениях страна адресования должна быть указана, кроме латинского написания, на русском языке. Именно на русском. Требование подписывать адреса на письмах во все страны СНГ именно на русском официально не снято до сих пор, если следовать букве предписания, подписать конверт в Молдавию по-молдавски (латиницей) я не имею права. Справедливости ради, попробовал как-то раз подписать конверт письма в Таллинн по-украински. Дошло!
 
СтефанRe: Кхе-кхе... :-) [241][Ответить
[243] 2007-02-08 18:41> Ну, пока что не доказал,

Знаю, что и не докажу. Уже не расстраиваюсь. Конечная цель — ничто, движение — всё :-)

> (ярлыконавешивание, Стефан!).

Кто кому какой ярлык навешивает?

> Если даже принять, что
> русский - свой, он много лет (о порядках спорить снова не
> будем) внедрялся как абсолютно доминирующий, единственно возможный.

Еще одна столь же долгая, сколь и бесплодная дискуссия. Мне начинать неохота :-)

> What a bloody war did Ukraine lose?

1917-1919 :-/ :-)

> Требование подписывать адреса на письмах во все страны СНГ
> именно на русском официально не снято до сих пор, если
> следовать букве предписания, подписать конверт в Молдавию
> по-молдавски (латиницей) я не имею права.

К сожалению, во многих аспектах жизни, где украинское государство действительно должно было бы шевельнуть пальцем и избавиться от советского наследия, оно этого не делает. Я вполне согласен, что неотмена какой-то инструкции 09654-32/718 от 1947 года, из которой следует вышеописанное в отношении Молдавии, есть идиотизм — точно такой как и требование прописки при записи в библиотеку, и много чего еще, но....

А насчет писем — понравилась байка, прочитанная где-то в Интернете (а может, вдруг и правда?). Девушка из Москвы затеяла электронную переписку с молодым человеком из Франции (кажется), и в какой-то момент возжелала получить от него бумажное письмо. Послала адрес — разумеется, кириллицей... француз его прочитал в известном виде, т.е. в стиле

ÐÒÏÇÒÁÍÍÏÊ ÄÌÑ ÓÏÚÄÁÎÉÑ ÄÉÁÇÒÁÍÍ

ничтоже сумняшеся счел, что это и есть кириллица, аккуратно вывел буковки на конверте, не забыв ни один акцент... Тоже дошло :-)
 
0‒19 | 20‒202 | 203‒222 | 223‒243 | 244‒263 | 264‒283 ] [ Все сообщения ]

Список тем | Создать тему ]


Новое сообщение   [Поддерживаются: <a><b><u><i><tt><pre><s><small><sub><sup>]

Автор:
Электронный адрес:
Тема сообщения:
 Отправлять ответы на указанный электронный адрес

SMForum v1.30 2011-11-16 © Stefan Mashkevich 2002‒2011