[ Список тем | Создать тему ]
[ 0‒2 | 3‒22 | 23‒42 ] [ Все сообщения ]
| Дарницький | БЪЛГАРСКИ | [Ответить] |
| Мова йде про роль Києво-Могилянської академії та староболгарської мови у формуванні сучасної літературної російської мови.
Чекаю на відповідь :-) | ||
| Maxy | Re: БЪЛГАРСКИ | [Ответить] |
| Це що - реферат буде?
| ||
| Maxy | Re: БЪЛГАРСКИ | [Ответить] |
| А про староболгарську мову все доволі просто.
Інша назва цієї мови - старослов'янська. Дехто може думає (орієнтуючись на назву) що "старослов'янська" - предок всіх слов'янських мов, насправді це звісно ж не так. Старослов'янська є вираженою південно-слов'янською мовою і може вважатись прямим предком лише для болгарської та македонської мов. А гіпотетична спільна мова-предок для всіх слов'янських мов називається "праслов'янська" і взагалі про неї не йдеться. І так вже сталось (ну вірніше постарались двоє братів з Салонік, ви їх знаєте мабуть, один Кирило, а другий - Мефодій) що саме старослов'янська (староболгарська) виявилось першою зі слов'янських мов, на яку було перекладено церковну літературу, і це в кінцевому випадку призвело до того, що вона стала "книжною" мовою для всіх слов'ян (та і не тільки, он румунам-молдаванам її так-само підсунули як книжну) що приймали православ'я (слід зауважити що деякі з тих слов'янських народів що зараз є католиками - є перехрещеними, а спочатку вони встигли якийсь час побувати православними, власне зовсім ніколи і жодною мірою не бували православними зі слов'ян лише поляки, всіх інших це так чи інакше зачепило). Взагалі така ситуація для того часу - це було цілком закономірне явище, бо латина аналогічно ставала "книжною" мовою для всіх народів, що приймаючи християнство охрещувались католиками. Така ситуація звісно ж призводила до невідповідності усної і писемної мов. В цьому не слід вбачати якоїсь трагедії, зрештою мови більшості християнських народів через це пройшли так чи інакше, при чому деякі - навіть двічі, або навіть більше разів. І тут ми підходимо до найцікавішого - яким чином від цієї суперечності позбавлятись. Бо у будь-якому разі від цього тим чи іншим способом позбавлялись усі. Очевидно в такій ситуації є 2 шляхи - або наближувати усну мову до письмової, або навпаки. Перший шлях очевидно більш простий, так вчинило більшість з народів що мали подібну проблему, однак він зокрема означає що своїми ж руками доводиться перекреслювати, іноді навіть викидати на смітник частину власної ж літературної спадщини, таврувати колишню свою ж писемну мову, частково відмовлятись від неї. Другий шлях неуніверсальний і в чистому вигляді може взагалі не давати бажаних результатів, власне навіть часткове його застосування можна вважати великою вдачею, однак названих недоліків позбавлений. Хоча звісно він має і свої, власні недоліки - його застосування призводить до того що кінцевий результат виявляється відірваним від усної мови, тобто мови прямих предків, ще тих що були може і неписьменними. Слід зауважити що у процесі розвиту багатьох мов, ще на стадії використання чужої мови як писемної, вона певним чином спотворювалась, особливо у вимові (навіть зараз якщо посидіти, скажімо десь на біологічній чи медичній конференції (щоб багато латинською мовою у робочому порядку доповідачи були змушені користуватись) де є доповідачі з різних країн, то можна почути, що однакові латинські слова вони вимовляють по різному, ніби адаптуючи латинську мову до власної). Цей феномен звуть "ізводом", це так би мовити "рімейки" чужої мови пристосовані до свого артикуляційного апарату (насправді поняття "Ізводу" більш широке, однак у для нас це не важливо). Так от старослов'янська мова звісно давно пішла у минуле, однак зберігались її ізводи, що лишались живими хоча б тому, що треба було якось літургії служити. Ізводи старослов'янської існували майже для всіх мов (вірніше не обов'язково), що одержали у комплексі назву церковнослов'янської мови. Пізніше так сталось, що більшість церковнослов'янських ізводів занепало (це ставалось як правило через те що відповідний народ переставав користуватись старослов'янською (вірніше це вже церковнослов'янська була) у літургіях, наприклад через те, що відповідний народ перейшов у іншу віру, або ж почав користуватись у богослужіннях сучасною мовою). У цей час російський ізвод занепаду не зазнавав, і зрештою так сталось що навіть там де животіли якісь залишки сербохорватського, болгарсько-македонського і румунського ізводів - перейшли на російський ізвод, бо свої власні майже забули. Таким чином тепер, коли кажуть про сучасну церковнослов'янську мову - то мають на увазі лише її російський ізвод. Так от, найважливіша різниця у розвитку російської мови полягає у тому, що вона змогла в своєму розвитку значною мірою використовувати 2-й шлях. Так, деякі з реформ петровських часів були елементами 1-го шляху (можливо якби не вони - то нічого б і не вийшло, у чистому вигляді 2-й шлях може взагалі ймовірно у тупик веде), однак все ж по 2-му шляху суперечності вирішувались принаймні помітно частіше ніж у інших мов. Результат звісно такої взаємодії очевидний вийшла східнослов'янська мова, що є значною мірою взаємозрозумілою з південнослов'янськими (у загальному випадку це аномалія, бо східно- і південнослов'янські мови є найбільш далекими родичами). Щоправда лише цим обмежуватись пояснюючи аномальну близькість російської і болгарської мов не варто, бо потім була ще 2-га хвиля російсько-болгарського словообміну, десь у післясуворовські часи і до староболгарської мови вона вже стосунку не має. Тепер про Могилянку. Основна цінність Могилянки була у тому, що в ній до її розпуску якось існував з ізводів церковнослов'янської, який зараз деколи почали називати "українським", у радянські часи його звали більш скромно "київським". І так сталось, що десь у петровські часи з нього були запозичення на тогочасну російську мову (що у той час ще була досить далекою від народної), ну мода тоді така була. Не слід це вважати "впливом української мови на російську", бо запозиченнями були ті форми, що відповідали тогочасній російській народній мові (тобто грубо кажучи, коли московському книжнику сподобалось як якесь слово, яке було і в російській народній мові, котре могилянські книжники зуміли адаптувати до книжної мови, так би мовити "церковнослов'янізувати"). У той час ті особливості "київського" ізводу, що єднають його з сучасною українською мовою (наприклад найвиразніша риса - ікавкість) не запозичувались. І вважають, що зокрема цей вплив сприяв тому, що вельми непростий шлях розвитку російської мови шляхом адаптації книжної мови до усної виявився таки успішним, зрештою якісь елементи від від усної мови, що були відкинуті при виборі компромісу між книжною і усною, все ж опинились у кінцевому результаті, нехай навіть через запозичення. | ||
[ Список тем | Создать тему ]