[ Список тем | Создать тему ]
[ 0‒19 | 20‒39 | 40‒59 ] [ Все сообщения ]
| Сашок | Re: | [Ответить] |
| Перечитал очерки украинского писателя второй половины XIX - начала XX века Ивана Нечуй-Левицкого о Киеве - в одном из них, под названием "Вечір на Володимирській Гірці" трамвай упоминается достаточно часто. В ближайшее время постараюсь выложить здесь эти цитаты. | ||
| Сашок | І.С.Нечуй-Левицький. Вечір на Володимирській Гірці. Фрагменти | [Ответить] |
| Выполняю обещанное, не откладывая в долгий ящик
"Але перед моїми очима загуркотів вагон трамвая й покотився по вузькому Святополк-Михайлівському переулку, попід стіною монастиря, до спуску вагонів на Поділ. Неприємний гуркіт неначе розбуркав і збудив мою уяву, що була залинула в казковий арабський край "Тисяча й однієї ночі". По цьому коротенькому переулку яйду до станції трамвайного спуску, минаю вагон, обліплений навкруги людьми, котрі натовпом хапались за спуск, і виходжу на гори за монастирем і за самою станцією, на краєчок кручі, до котрої навкоси почепився скляний критий коридор над самим краєчком гори й простягся униз, ніби рак звісився шийкою, і висить, неначе теліпається на повітрі, підпертий з дна стрімкої кручі залізними стовпами. Звідсіль незабаром висунувся важкий червоний вагон, мов крокодил, і посунувся сливе сторч наниз над глибокою вузенькою балкою, зеленою та ясною на дні, де зеленіють обполоскані од пороху чудові плакучі верби, дена дні, по обидва боки висячих рельсів, двома рядочками видно глибокі, прикриті зверху криниці для всисання з джерел води з-під гір. (...) Я дивлюся пильно униз на поділ гори, обсажений чинарами й акаціями, де спускаються з тераси на Царському плацу легким покатом вагони трамвая Олександрівським спуском на Поділ. Там під деревами вже сливе поночі, неначе в той закуточок внизу в глибині лягля вже чорною смугою ніч. Там раз у раз безперестану бігають зчеплені платформами докупи двойчасті вагони трамвая. Одні спускаються вниз, другі сунуться вгору з Подолу на Царський плац вже на кінці Хрещатика, де стоїть трамвайна станція, за великим крижалом скверика і фонтаном. Я бачу,що там, на спуску, крізь гілки й стовбури дерев миготят огні вагонів. От промайнув огонь, неначе проскочив огняний зайчик, і сховався в гущавині. А далі нижче замиготів рядок огнів бистро, швидко, неначе поскакали огняні зайчики, доганяючи один одного на скоку, або промайнули вогняні птиці ключем, як летят журавлі в небі. Вони пірнули в темряві, а натомість другий довгий ключ огняних журавлів заманячів однизу вгору. Я несамохіть задивляюсь на це миготіння огнів то поодинці, то журавлиними довгими ключами. А ондечки далі в продухвині на закругленому закруті спуску знов маленький пейзажик, аж чудний, але дуже гарний. На ньому ще світиться одлиск од ясного неба на на заході. Я бачу, як довгий двойчастий вагон несподівано скочується на це місце, ввесь в огнях та ясному блиску з вікон, засяє, закрутиться півкругом й швидко, прудко, хутко неначе впаде кудись униз в безодню, ще й мелькне куцим огняним хвостом. Неначе степовий ховрашок, що ховається в нору сторч і мелькає хвостиком. А натомість з безодні висовується друге огняне страховище, висовує з гущавини дерева огняну морду й пащеку на закрут, а потім рачкує помаленьку вгору, сунеться й ховається неначе в гущавині лісу, мов казковий огняний змій перелесник, що літає вночі до дівчат та молодиць. Мене цікавить це вештання й бігання вогняних вагонів по закруті, неначе живих чудних допотопних велетенських звірюк. От я бачу, як обидва звірюки вискочили воднораз на прогалину закруту, сунуться й біжать, ніби один на одного, от-от стукнуться лобами, мов два роздратовані рогаті барани рогами. Мені здається, що вони от-от тріснуть, ляснуть, полізуть один на одного, неначе зчепляться навстоячки на битву і почнуть кляпать ламаними дошками. Але вони розходяться тихенько й мирно: один упав вниз у безодню й мелькнув куцим огняним хвостом, другий - посунувся вгору ніби в ліс. Розминулись ці звірюки, а натомість збігаються знов інші. З-за їх ще нижче лиснить білувата олив'яна смуга Дніпра, і там серед дніпра стоять впродовж два довгі білі пароходи, ще ясно освічені од заходу сонця, але в їх у вікнах вже блищить світло і одкидається довгими рожевими одлисками в тихій воді. А вагони зонв стикаються на цій рясній прогалині й неначе грають в хрещика; а вище далі раз у раз блискають огнями між гілляками, неначе скачуть рядки огняних зайців у лісі. Я давно дивлюсь на цю ніби картину в якісь панорамі, і вона довго принаджує мої очі й надить мене своєю оригінальністю й несподіванкою совго швидкого, як вітер, рушення. (...) Мене вже трохи втомила ця довга галерея картин та виглядів. Ноги обважніли од ходні. Я попрямував далі понад кручами, щоб вернуться в свій час додому. Але за однією повороткою я знов стикнувся з картиною, перед котрою мусив спинитись і подивиться вже несамохіть: така вона була гарна й оригінальна, а мені до цього часу й не доводилось бачити її вночі, в темряві. Трамвайний спуск аж вдарив мені в очі своїм ярим світом, аж очі засліпив. дивлюся я, од темної трамвайної станції на самому краєчку кручі простяглося шість широких арок з стовпчиками, закруглених зверху, неначе в широкій галереї. Ці усі арки галереї були помережані ніби взорцями з рам і засклені, і мені здалеки здалось це усе якоюсь оранжереєю, що світилась наскрізь, бо була засклена тахлями в мережаних чудернацьких шибках з обох боків. Ці ясні арки галереї вже нахилялись униз одна нижче од другої, висіли навкоси, неначе були поставлені не на землі, а збудовані й притулені до крутого покату кручі. Мені здалось, що ця галерея висить в темряві назукіс над безоднею, причеплена до станції, теліпається в повітрі, заглядає в глибоке чорне провалля і, нахилившись та висунувшись над безоднею, заглядає в його. От-от впаде, шубовсне! Я тільки очі витріщив з дива і сам до себе засміявся. Мені здалось, що цю іграшку почерпили незмисленідіти без тями в голові. На мене найшов острах, що ці дурні арки от-от незабаром одчепляться й шубовснуть в чорну глибочінь. Незабаром я побачив, що з дна глибокої чорної безодні ніби котиться потихеньку вгору ясний білий чималий клубок, неначе вирнув з темряви, а далі за ним вигульнув з темряви вагон, червоно обмальований, з тихим, неясним, наче потайним світом всередині. Мені уявилось, що якась допотопна летюча звірюка з огянною пащекою плазує вгору та вгору. І без найменшого шуму й навіть шелесту вона всунулась в ясну галерею і вмент спинилась. В одну мить разом одсунулись усі дверці в вагоні, поставлені рядочком назукіс, і звідтіль висипались не люди, а ніби темні силуетив брилях та капелюшках і тихесенько, без шуму пішли врозтіч та все вгору по гранітних сходах. А натомість по другий бік, ніби з-за темної рами сінематографа, висунулись інші силуети постатів, посунулись за вагон і десь зникли і поховались. Те звальне здоровецьке допотопне дивовище знов без стукоту, навіть без шелесту тихо посунулось з галереї наниз, помаленьку покотилось у безодню й зникло, і я тільки вглядів, як покотився круто навскося, сливе сторч, навздогінці наче здоровий огянний ніби метеор на чорному небі і тихо впав кудись в чорну безодню. Я задививсь на цей нічний пейзажик і довго милувався ним, все кмітив несамохіть, як ніби чиясь небачена рука кидала огняну опуку то вгору, то вниз, і та опука то котилася наниз, то сунулась і плазувала вгору й тягла за морду, залигану ніби налигачем, якусь чудну здоровецьку червонясту животину з куценькими ніжками. (...) Але музики голосно грали, а чорна заслона не спадала, а тіні все ворушились, на зміну їм висипались з вагона інші. Над горами і внизу серед чорної ночі було тихо, аж мертво. Нігде не чути ні звука, ні найменшого шелесту на деревах та в глибоких узьких ярах. Я все дивився на ту картину, неначе на якусь ілюзію. Недалечко од мене манячіло над кручею кілька людських темних постатів, котрі так само з уважливістю милувались тією оригінальною картинкою. Але десь за стіною почувся далекий стукіт та гуркіт, неясний, неначе одляски глухого далекого грому. Гуркіт наближався, ставав дужчий і чутніший. А далі за стіною за углом загуркотіло й застукотіло так, що аж гора застугоніла й задвигтіла. Дивлюсь я в темний куток на крутій поворотці за стіну а звідтіль неначе посипався з-за угла стіни гвалт та скрипіння, рипіння та стогін, неначе, як кажуть в казці, "стукотить, гуркотить - сто коней біжить". І несподіванно з-за угла стіни з вузького Святополк-Михайлівського переулочка висунулась ніби огняна пащека, закручувався освічений тулуб якоїсь звірюки або змія, усього в огні. Звір з'явився увесь, затріщав, загуркотів і раптом, в одну мить спинився коло маленької станції. Станція од одлиску вагона ніби зайнялась одразу. А з вагона посипались люди, бігцем побігли й поховались у веранді коло станції. Мої ілюзії зникли, неначе погасли в одну мить, ніби на їх дмухнув дійсний, реальний трамвайний звір. Я вмить опам'ятавсь". 1910 р. Заимствовано из книги Нечуй-Левицький І.С. Микола Джеря: повісті, оповідання, нариси/ За упорядкуванням М.С.Грицюти. - К.: Веселка, 1988, с. 330 | ||
| Стефан | Re: І.С.Нечуй-Левицький. Вечір на Володимирській Гірці. Фрагменти | [Ответить] |
| Спасибо большое! Обязательно поставлю на страницу. | ||
| Стефан | Re: І.С.Нечуй-Левицький. Вечір на Володимирській Гірці. Фрагменти | [Ответить] |
| И еще немножко литературы о трамвае:
http://www.mashke.org/kievtram/publications/literature.html Какого числа поляки катались из Пущи в центр на трамвае, теперь уже непонятно. Ибо появилось две версии... | ||
| Стефан | Очередное обновление | [Ответить] |
| Поскольку в среде интеллигентных людей долгие зимние вечера подразумевают чтение, то в честь перехода Европы на зимнее время добавлено еще пять фрагментов. Один — из романа, который многие из нас читали в школе, но, видимо, почти все (включая автора этих строк) забыли, что там вскользь шла речь о киевских трамваях. Опять-таки,
http://www.mashke.org/kievtram/publications/literature.html В портфеле редакции есть еще довольно много чего на эту тему. Но, разумеется, не всё сразу :-) | ||
| Сашок | Re: Очередное обновление | [Ответить] |
| Очередное поднятие данной темы заставило и меня вспомнить стихотворение собственного отца, очень занимательно описывающее природу киевских парков, да еще и с упоминанием трамвая в конце. Поскольку написано оно было лет 25 назад, когда я еще был совсем маленьким, то нет ничего удивительного в том, что трамвай упоминается уже не существующий. Для более наглядного восприятия позволю себе выложить фото Гордона Стюарта, сделанное в тех же местах в октябре 1985 года: <a>http://www.mashke.org/kievtram/pictures/showphoto.php?g=historic/stewart1985/1&f=%2Fkievtram%2Fpictures%2Fhistoric%2Fstewart1985%2Fstewart19...
Так что нижеследующее стихотворение сейчас как раз по сезону. А вот, собственно, и оно: Ботанический парк. Ствол с табличкой "Бундук" (уникальное дерево западной почвы). Чей-то дедушка отпер лопатный сундук, темно-синий сундук, словно списанный с почты. На скамейке студент, в этот раз без очков, без типичных очков, без портфеля и шапки, с сигаретой, верней, с сигаретным бычком, с пожилым столяром соревнуется в шашки. В парке полутемно или полусветло. На дорожке дуэль — человек и природа: ополченческий дедушка строгой метлой изгоняет собак незаконного рода. Белка вниз головой на стволе бундука. В голове у нее черно-белые клетки. У студента ненужные шашки в руках, у партнера — помет голубиный на кепке. Оба вправлены в рамки спокойной игры. Листья падают в дамки и падают мимо. Их сбивает щелчок или ветра порыв — это вносит в игру элемент пантомимы. Недруг тощих собак направляет совок на какой-то предмет в неположенном месте. Он честит листопад и живой уголок в нехороших словах, скомпонованных вместе. Пенсионный столяр заимел перевес, хоть на правой руке не хватает двух пальцев. Мелкий дождь начинает спускаться с небес, и студентик не в силах уже отыграться. Белка вместе с хвостом утонула в дупле. Побрели игроки на трамвай номер восемь, где на заднем окне отразились в стекле Ботанический сад, серединная осень. | ||
| Стефан | Re: Очередное обновление [45] | [Ответить] |
| > <...>
> Белка вместе с хвостом утонула в дупле. > Побрели игроки на трамвай номер восемь, > где на заднем окне отразились в стекле > Ботанический сад, серединная осень. Замечательное стихотворение. Не будет возражений против помещения его туда же? | ||
| Ночной_Дозор | Re: Очередное обновление [45] | [Ответить] |
| Жаль все же что умер не родившись автобусный маршрут по Толстого. | ||
| Сашок | Re: Очередное обновление [46] | [Ответить] |
| > > <...>
> > Белка вместе с хвостом утонула в дупле. > > Побрели игроки на трамвай номер восемь, > > где на заднем окне отразились в стекле > > Ботанический сад, серединная осень. > Замечательное стихотворение. > Не будет возражений против помещения его туда же? Конечно, я ж его для этого тут и выложил! Давно уже собирался это сделать, и вот только теперь руки дошли. Лично мне в нем больше всего нравится описание "ополченческого дедушки со строгой метлой", его работы и взаимоотношений с "тощими собаками", а трамвай в финале появляется просто как некий бог из машины. Теперь упоминание о нем вызывает ностальгию и позволяет понять, как это было, причем не один год во второй половине ХХ века. | ||
| Стефан | Re: Очередное обновление [46] | [Ответить] |
| На литературной страничке добавлена ссылка на страницу об истории песни "Киевер трамвай":
http://www.mashke.org/kievtram/publications/kiewer-tramway/ | ||
| Стефан | Re: Очередное обновление [46] | [Ответить] |
| Пять новых литературно-трамвайных фрагментов:
http://www.mashke.org/kievtram/publications/literature.html Еще штук пятнадцать ждут своей очереди... И кое-что новое о "Киевер трамвае": http://www.mashke.org/kievtram/publications/kiewer-tramway/ | ||
| Стефан | Re: Очередное обновление [46] | [Ответить] |
| Оказывается, есть еще "Николаевский трамвай":
http://www.la-minor.narod.ru/music.html | ||
| Ночной_Дозор | Re: Очередное обновление [46] | [Ответить] |
| "Дневник и воспоминания киевской студентки"
"Архив русской революции", т. 15, Берлин, 1924 Где и в каком виде? Личная коллекция, библиотека? | ||
| Стефан | Re: Очередное обновление [52] | [Ответить] |
| > "Дневник и воспоминания киевской студентки"
> "Архив русской революции", т. 15, Берлин, 1924 > Где и в каком виде? Личная коллекция, библиотека? Перефотографировано в библиотеке. Если интересует — по Киеву есть всё, что было в 22-х томах. | ||
| Ночной_Дозор | Re: Очередное обновление [52] | [Ответить] |
| Весьма интересно. Именно это. Можно положить в "мою" папку, на твоем ftp? Если в защищенном архиве - пароль на мою mail. | ||
| Стефан | Re: Очередное обновление [52] | [Ответить] |
| Нет проблем.
"Это" = только "Дневник и воспоминания", или всё киевское? | ||
| Ночной_Дозор | Re: Очередное обновление [52] | [Ответить] |
| Заинтересовали именно "дневники". Остальное - на твое усмотрение. Я же не знаю что там. На трамваях конечно у меня зацикливания, нет. | ||
| Стефан | Re: Очередное обновление [52] | [Ответить] |
| Ну так и у меня нет :-)
Положил. А трамвайно-литературную страницу вскорости обновлю. В меру интересные вещи раскопал... | ||
| Ночной_Дозор | Re: Очередное обновление [52] | [Ответить] |
| ). | ||
| Ночной_Дозор | Re: Очередное обновление [52] | [Ответить] |
| Честно говоря, с трудом оторвался от чтения. Большущее спасибо. | ||
[ Список тем | Создать тему ]
